"Довелося чути на поважному зібранні інтелігенції у Севастополі виступ одного заслуженого діяча культури, який говорив таке:
– И чего вы, украинцы, добились в культурном плане после приобретения независимости, например, в литературе? Разве можно сравнить с Советским Союзом?
Гей-гей друзі! Порівняти таки треба, і боюсь, що порівняння буде не на користь Радянщини. Безліч, ну просто безліч талановитих авторів дала Україна за роки незалежності – розкрийте перший-ліпший товстий літературний журнал, починаючи від часопису «Київ» і закінчуючи журналами, що видаються у регіонах країни.
У цьому ряду «Склянка часу» займає особливе місце, бо дає змогу публікуватись не тільки визнаним майстрам пера, а і літераторам-початківцям. Тому часопис вражає різноманітністю жанрів літературної творчості, свіжістю погляду авторів на сучасне (в основному) і минуле життя та кількістю письменницьких талантів.
Наприклад, «Склянка часу» №67, україномовні автори.
Галина Хитенко, авторка з Київщини, виступила з чудовим гострим політичним твором «Про груши-яблучки та «Тю-тю» - тобто з памфлетом. Цей жанр літератури є доволі рідкісним сьогодні і можемо поздоровити авторку з успіхом.
А ось зовсім протилежний текст – історичний детектив. Авторові А.Поважному в «Перстні Левассера» вдалося дотримати усіх законів жанру, твір легко читається, держить читача в напрузі. Але що не характерно для детективу – так це філософський кінець. Вважаю, що твір може продовжити життя на кіноекрані.
Без усякого сумніву, вдалась робота Л.Цай в жанрі перекладу. «Елегію» Д. Деблянова в її перекладі з болгарської можна занести, як я вважаю, до кращих творів цього випуску часопису.
Ціла низка коротких оповідань цього номеру, так би мовити, життєвих історій, є безумовною вдачею авторів. Чудово виписан портрет пристосуванця та часу, у якому він жив, у творі О. Карачун «Петро і барани». (Я щиро сміявся, наприклад, з епізоду, коли партійний функціонер намагався зміняти 50 томів Леніна на юшку та «катлетки».) Майстерно подан типаж такого собі голови родини, чоловіка, на якому тримаються усі справи сім’ї, у творі З. Зінь «Справи земні». Кінцівка цього оповідання вражає точністю передачі автором психології головного героя, якого «справи земні» не відпускають на той світ. Браво!
«Кохайтеся чорнобриві, та ні з бандюками!», – а це вже кінцівка історії П. Іщука «Туман», де автор вщент розбиває романтику телесеріалів на взірець «Бригади». А й справді, що чекає на бандита, яким би спритним він не був? «… Отримав кулю в потилицю, і лишився лежати один на вижженому місті. Без бабла. Без бухла. Без наркоти. Без країни. Один, як червоною китайкою, вкритий туманом». На цю ж тему поданий твір Б. Красовського «Покидьок» - пригоди звіра у людському тілі в сучасних панельних джунглях. «Він ніколи нічого не планує. Коли до нього приходить бажання, він виходить з квартири і все. Можливості самі прийдуть йому в руки. В житті головне - хотіти»… На мій погляд, ця історія недовершена. Чи насправді можливості йдуть за бажаннями? Чи варто любою ціною здійснювати бажання? Яка мораль цього твору?
Оповідання А. Бобрової «Зламана клітина» теж розповідає історію життя в кам’яних джунглях, історію молодої людини, що шукає своє місце у великому місті… Авторка подає цікаві, як на мій погляд, спостереження, оригінальною виглядає її думка про «фастфудовий» спосіб життя сучасної людини. Втім, твір надто складний, не для пересічного читача.
Наступна історія – «Місця любові» А. Левченко. Безперечно, це поема в прозі, а та невимовна туга, що бринить з її строк, свідчить, що авторка відчувала свою смерть, але надіялась, що «ми перескочимо на нашому білому коні цю ущелину смерті і забуття»… Царство Їй небесне…
Має «Склянка часу» №67 і такий жанр як містика. Це оповідання Д. Кузьменка «Постать наосліп». Оповідання дуже коротке, але не настільки, щоб не виявити майстерність автора.
Наступний жанр – «оповідання-анекдот». часопис помістив два оповідання в цьому жанрі: «Окіст» Б. Нестеренка та «Убити Владика» О. Гинзенка. Про «Окіст» говорити не будемо, тому що він написаний автором цієї рецензії, а ось про «Убити Владика» скажу, що цей твір – то класика жанру, якщо взяти до уваги не тільки літературну будову твору, але і чудовий український гумор.
Ну, і який же солідний часопис без віршів? Сподобалась лірика Л. Моренко-Тарасенко «Божа краса», М. Задорожної «Майдани залишають демагоги», В. Гречина «Поле і кінь», римований фейлетон «Сучасний вождь» М. Москальця.

Таланти і жанри.