Рідкісне ім’я.

12.01.2014

Рідкісне ім’я авторки – Валія – привернуло до себе мою увагу, я одним з перших прочитала її конкурсне оповідання «Жінка». І хоча в своїх оглядах я жодним словом не згадала його, це зовсім не означає, що оповідання було мені нецікаве, не варте моєї уваги. Зовсім ні. Якщо вже я тут згадала про конкурсне оповідання Валії, то скажу, що воно мені видалося цікавим насамперед тим, що авторка не просто списує день своєї героїні, а намагається намалювати її глибокий психологічний портрет. Простує жіночка вулицями міста додому і не просто дивиться у вікно маршрутки чи по сторонах, коли йде вулицею, не помічаючи круг себе нічого – вона бачить весь світ, що проноситься поруч. Безтурботні діти, веселі студенти, водій маршрутки, дерева, листя, вітер – це все вона помічає, про все замислюється, аналізує. «Шукай хороше!» – це той лозунг, що його можна було б порадити багатьом взяти до уваги. «Йшла тротуаром, глянула під ноги, асфальт був густо розмальований крейдою, діти гралися. Дивилася на щиро намальовані: сонце, автомобіль, принцесу, русалку, рибу», – виявляється, навколо нас вирує життя, і воно може дати імпульс до того, щоб знайти в своїй душі щось тепле, добре, плекати його й ростити. Є, звичайно, місця, що вимагають коригування, але то не є принциповим для оповідання «Жінка» і зрештою, не впливає на достойну оцінку. Приміром, тут: «Підійшла маршрутка. Водій, користуючись дощем, набив автобус "під саму зав’язку"». Мабуть, правильніше було б «користуючись дощем» змінити на «зважаючи на дощ». Отже, Валії Киян властива спостережливість, і це дуже добре, бо кожна мить життя навколо нас – якщо на нього дивитися широко розплющеними, небайдужими очима – дарує нам цікаві сюжети, картинки, думки. Саме такі спостереження стають сюжетами оповідань Валії Киян. Оповідання «Пройти підземний перехід» – саме з таких. Окрім пунктуаційних помилок (їх чимало), інших значних зауважень щодо стилістики немає. Однак оповідання видалося мені задовгим, трохи нуднуватим. Саму картинку знайдено вдало, а от «убгати» цей сюжет можна було б, ущільнити його. Я все чекала якоїсь несподіваної розв’язки з бабусею чи її онукою, яка б виправдала це сподівання. Якщо ж такого, волею авторки, не сталося, то, хотілося б скоротити цю замальовку. Знаю, що тепер звертатиму увагу на твори Валії Киян. Щиро зичу їй нових ідей, успіхів у творчості.