Наскільки глибокі і темні прірви у наших душах?.

01.03.2014

Сашко Завара — нове ім´я в сучасній українській прозі, яке можна побачити на обкладинці його дебютної книги «IQ = FAQ (Історія Хворого розуму)». Сам автор мешкає в місті Мелітополь, що відоме як головні торгові ворота до Криму. Вірогідно саме тут живе прототип образу головного героя, хоча цілком можливо, що автор наділив свого персонажа автобіографічними рисами.

Насамперед зауважу, що ця книга є бортовим журналом сучасного молодого чоловіка, чиє життя поступово котиться до пекла. І справа тут не в обставинах, роботі, грошах, а в тому, що в особистості ВіктОра Опанасовича Пєчєньки (саме так звуть героя) загноїлися і лізуть назовні всі його дитячі страхи і комплекси, негаразди у родині, погіршені дещо розбещеним способом життя парубка. Деградація душі супроводжується такими вчинками, що волосся стає дибки. Опис подій щедро приправлений роздумами на тему сьогодення, релігії, філософії, грошей і стосунків. Точка зору автора вражає гострим сарказмом, брутальністю та одкровенням. Особисто у мене його бачення світу викликає щиру відразу, хоча це набагато правдивіше, ніж рожеві поні, що серуть веселкою, бо таке наше сьогодення.

Сама книга ставить читачу питання: «Наскільки глибока і темна прірва у твоїй власній душі? Чи твої демони мирно сплять у затінку совісті, або вже причаїлися на самому порозі підсвідомості, чекаючи на слушну мить?». Багато хто відповість, що вважає себе цілком нормальним, при здоровому глузді. Але читаючи цю книгу можна змінити ставлення до власного внутрішнього світу, бо багато думок героя знайдуть відгук у вашій власній душі. Особисто мені було страшно, що я розділяю точку зору починаючого маніяка та вбивці. Від сторінки до сторінки відчуття відрази змінювалося почуттям паніки, особистого болю, викликаючи бажання відкласти книгу якнайдалі. Але відсторонившись, помізкувавши над прочитаним, я мала визнати: автор правий, у кожного десь у комірчині підсвідомості ховається свій монстр.

Отже маю підсумувати, сюжет доволі цікавий і динамічний, манера написання дещо брутальна, тому не залишайте книгу на столі у вітальні, ваша мама не зрозуміє. У творі багато цінних думок, сформованих у влучні фрази, тож будемо чекати на появу цитат у соціальних мережах.

Як поціновувач літератури, зокрема української, я рада, що ми маємо таке нове явище як «Сашко Завара». Йому ще є над чим попрацювати, але як для дебюту, дуже непогано. Сподіваюся, що наступний його твір скоро з´явиться на світ.