Казки Галі Ткачук начебто створені спеціально для того, щоб читати їх вголос дітям. Звісно, якщо ви хочете, щоб діти ваші виросли дотепними й балакучими, й уміли небанально побудувати фразу і додумати несподівану думку. Не мова, а мед з дікалоном, на якому рівні не розбирай на атоми - від морфології до синтакси, замовлянь і дрібки чаклунства. Ці тексти можна гордо співати, а не соромливо бубоніти під ніс. Шкода, що дуже часто доводиться переривати читання й лізти в Гугль, щоб відповідати на запитання малечі. Ось ви заєте, що таке "апейрон"? Погугліть і здивуйтеся й собі. А ще освіжіть свої знання про таблицю Піфагора, байки Езопа, закон Архімеда й теорему Фалеса. Пригодиться. Теоремами Фалеса в Галі торгують у крамниці разом із чорними оливками у зелених банках, зеленими оливками у білих банках та дерев'яними ґудзиками. Це я оголосив вам увесь асортимент крамниці "Каппадокія", в якій торгує ворона Васса, в тому числі за нерозмінні монети (це такі, які після купівлі якимось чином самі повертаються до кишені покупця).
Взагалі, варто, звичайно, прочитати й погуглити перед лекцією, і слава всезнайка серед дітей (мої вже виросли, я знаю) вам гарантована на довгі роки. І все лише завдяки дитячій казочці "Вечірні крамниці вулиці Волоської", назва якої натякає, що йдеться все ж не про Грецію, а про Київ. А точніше - про київські чари. Галині чудеса цілком природно локалізуються на Подолі, Софійській площі чи Лисій горі тощо, хай цей Київ чомусь і населений не прозаїчними гомосапієнсами, а казковими воронами-модницями, говіркими білками, котами-хуліганами і котами-журналістами, голубом Сергієнком, відьмою Юлею (жодної політики), червоним півнем Пантелеймоном тощо. Хоча сама по собі Галя, безперечно, подільська дитина і вулицю Волоську в титул винесла цілком виправдано. І в попередніх її книжках, починаючи з першої прозової книжки "Славка" (2006), без Подолу, особливо без Поштової площі, Річкового вокзалу та фунікулеру, обійтися було ніяк не можливо. Вагаюся щодо природи цього феномену, але він безперечно має місце.
Як і те, що тотемною (для аватарок) тваринкою рудої авторки традиційно вважається білка, і саме тому казкова білка Рататоск з цієї книжки іноді разюче на авторку схожа. Може це й не входило у авторський замисел, але деякі задерикуваті коти-злодюжки мені після цього стали нагадувати певних молодих поетів.
(Сподіваюся, що про Рататоск і скандинавський міф творення ви вже теж нагуглили, ой не проста Галя авторка, дисертацію з казок пише, да).
Оце наповнення "дитячих" казочок якимись дуже ерудитськими або й езотеричними детальками примушує згадати часи молодості філології й фольклористики, коли казка стала дорослим жанром, і їй віддавали належне цілком собі дорослі читачі Е.Т.А. Гофмана (який теж щось там писав про таємничий флогістон), Гаусса, братів Грімм тощо. А вкоріненість "Вечірніх крамниць..." в київську топоніміку примушує згадати Андерсена, казки якого міцно тримаються реальної Данії його часу. Мене з дитинства муляло: "Ну що це таке? Собака з очима, як кругла башта. Як це уявити? Це великі? Наскільки?" Аж поки мені не показали ту круглу башту в Копенгагені і не пояснили, що в часи великого казкаря це була найбільша будівля столиці Данії. Сподіваюся, через певний час, київські екскурсоводи так само водитимуть витріщак вулицею Волоською, розповідатимуть про чарівні вечірні крамниці за текстом Галини Ткачук, а для наочності показуватимуть указками на Гете-інститут і кав'ярню "Кафа" за рогом.
Сама ж історія проста й невимушена. Про вкрадені гастролерами київські чари, і як без них неможливо жити в Києві, і про їх щасливе повернення групою зацікавлених товаришів. І що злодії не такі вже й чудовиська, просто життя в них не склалося, а відьмам де ж іще й жити, як не в Києві.

Ернст Теодор Амадей Галя (авторська редакція).