Якби «Понтиїзм» Олександра Михеда вийшов друком два роки тому, зараз би цю книжку вважали пророцтвом. 25 оповідань, які були написані в період із жовтня 2011-го до липня 2012 року про викривлення реальності віртуальністю, а також про інформаційну війну сьогодні фактично стали віддзеркаленням сучасної ситуації в Україні. Отже, те, що закладалося як моделювання художньої дійсності, зараз виглядає жахливо реалістично.

Явище «понтів» почало масово проявлятися в Україні ще в 1990-х. Але сьогодні це — гіпертрофований прояв власної значущості, що майже завжди є «гарною міною при поганій грі», уже не на рівні криміналітету, а на рівні держави. Фейкові новини і понти стали підміняти дійсність. «Основа «Понтиїзму» — це відчуття реальності, яка змінюється. Реальність, яка немовби віддаляється від повсякдення, перетворюється на медіа-картинку. І ось ця медіа-картинка — один із основних сюжетів, який проходить крізь вісь книжки», — розповідає Олександр Михед. Автор характеризує своє творіння як концептуальну збірку оповідань. Усі тексти зібрані за одним концептом «понтиїзму», але кожне з оповідань також має свою власну ідею, що частково відображається у ключовому слові — назві, як-от: «М’ясо», «Бомба», «Проповідь». «Я намагався ставити перед собою різні завдання, аби щоразу дивувати читача. Наприклад, передати архітектуру вертепу словами, або написати нарис у стилі проповіді, або перенести формат сучасного мистецтва у текст», — пояснює письменник.

За словами Олександра, атмосфера апокаліпсису, яка витала в повітрі в час написання книжки (деякі екстрасенси пророкували черговий кінець світу на 12 грудня 2012 року. — Авт.), наштовхнула його на думку про війну. Але цю війну автор уявляв собі не атомною чи ще якоюсь іншою, а... повністю знятою в кінопавільйоні. «Я бачив це як, наприклад, випуски телевізійних новин, де показуватимуть розстріл людей з фальшивою кров’ю. Але наслідки цієї фальшивої війни будуть реальними і дуже болючими».

Настільки ж реальною та болюче-відштовхуючою виглядає й обкладинка книжки — на ній людська п’ятірня без двох флангів пальців, які зазвичай загинають, коли показують «козу» — знак «понтів», відтворений рукою. Зображення на обкладинці — це теж фейк, адже рука — загримована. Оформлення створено з участю сучасних митців Ксенії Гальченко і Добрині Іванова, а також фотографа Сергія Ілліна. Так автор ще раз повертає читача до концепції книжки. Анетта Антоненко, директор видавництва «Кальварія», в якому вийшла книжка, запевняє, що обкладинка абсолютно не злякала її як видавця і що образ частково відповідає змісту книжки, хоч у деяких оповіданнях є й така лірика, яку просто неможливо асоціювати з таким зображенням. «Ми пішли на експеримент. Я знала, що частина людей не візьме до рук книжку через обкладинку, але ті, хто візьме, неодмінно її прочитають», — вважає видавець.

«Понтиїзм» — це абсолютно нова книжка в плані української прозової традиції, — коментує «Дню» український письменник Анатолій ДНІСТРОВИЙ. — Це зовсім інший тип розуміння реальності. Письменники мого покоління й попередніх все ж таки більш заангажовані, ми мислимо такими категоріями, як соціальна динаміка, опрацювання і маркування реальності, топосу тощо. Натомість «Понтиїзм» — моделювання футурологічного типу. Наскільки мені відомо, Олександр захищав дисертацію, пов’язану з реаліті-шоу й ужив таке поняття, як «реаліті-роман». Можливо, його естетичні вподобання також позначилися в тексті. Пошук перетинів віртуальних і реальних світів витворює направду моторошну картину буття сучасної людини. Можливо, мій час, як прозаїка, уже закінчився й зараз — час саме за такими текстами. Вони містять більше пояснень щодо того, в якій цивілізаційній ситуації ми перебуваємо. Для креативного і вдумливого читача ця книжка стане важливою, але про масовість говорити, мабуть, не варто. «Понтиїзм» — це велика пропозиція докорінно змінити формат мислення».

Iнформаційна війна прийшла і в українську літературу.