Баби бувають різні

*Лариса Денисенко. Нова стара баба. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 272 с.

Баби бувають різні – нові, старі… А ще – нові старі. «Які-які?» – перепитає здивований читач. А от такі – самі переконайтеся!

Відкрити для себе автора, який пише легко, безпосередньо і з гумором, – це справжнє свято для шанувальника сучасної української літератури. Для мене таким відкриттям стала Лариса Денисенко. Її книга «Нова стара баба» – це мирне сусідство двох таких різних, але однаково захопливих творів – «Нова стара баба» та «Забавки з плоті та крові». Кожен із них приховує в собі свою неповторну історію, але обидва сповнені тонкої іронії, гумору і врешті доброти. Коли їх читаєш, хочеться усміхатися, – і це прекрасно. І на мить виникає відчуття, що зазираєш у життя людей, які здаються такими знайомими…

«Бабумамця, бабутатко, бабусонечко…». Чомусь саме цей рядок з поезії Івана Драча зринув у пам’яті після прочитання першої повісті. Так, саме такою є героїня Варвара для свого онука Славка. І мамою, і татком, і сонечком, яке завжди зігріє й приголубить. І хоч у «Новій старій бабі» все, здавалося б, обертається навколо Славка та його «баб» – і нових, і старих, і нових старих – його не можна вважати головним персонажем твору. Бо насправді це історія двох жінок – Варвари та її подруги Зойки. Це «плюс» і «мінус», Північний полюс і Південний… Дві жінки – дві долі.

Варвара на перший погляд здається типовою бабусею, яка тільки те й робить, що дбає про онука, хоча той уже давно виріс. Та її історія не така проста, адже в житті цієї жінки не бракувало потрясінь. І незважаючи на химерні витівки долі, її серце не зачерствіло – що б не траплялося, Варвара сприймає це спокійно й по-жіночому мудро. Утім, подеколи героїня виглядає дещо наївною, але тут їй на допомогу приходить Зойка зі своїм незмінним «ёп-папало-ногу». Гостра на язик, рішуча, практична, «пробивна» – це своєрідний «Санчо Панса» для Варвари, якій такі риси не притаманні. Здавалося б, що може об’єднати жінок із такими різними підходами до життя? Та доля зводить їх у Сибіру, і відтоді вони не розлучаються. Жіноча дружба, яка триває все життя, – ось як можна назвати цей дивний «тандем».

Образ Зойки значно складніший, ніж Варварин, але так само цілісний. За її гострими, часом неприємними, а часом смішними словами й фразами ховається велике серце, у якому вистачить любові для всіх, хто поряд. Варвара – м’яка і в чомусь трохи романтична натура, тоді як Зойка – типовий реаліст. Вона тверезо оцінює будь-яку ситуацію та має абсолютно практичний підхід до життя. Зойка і Варвара вдало доповнюють одна одну – ті риси характеру, яких бракує одній, є в іншої, і тому їхня дружба триває так багато років, тому цей «дует» є таким органічним.

Легкий гумор, ситуації, які можуть трапитися з кожним, майстерно змальовані характери головних і другорядних персонажів – невід’ємні компоненти «Нової старої баби». Її варто прочитати і оптимістам, і песимістам – кожен із них знайде тут для себе щось своє.

«Забавки з плоті та крові» – дивовижна історія Еріка (Еріки) та Міри. Що може об’єднати хлопця, який полюбляє перевдягатися в жіночий одяг та епатувати публіку своїм зовнішнім виглядом, та сліпу дівчину, яка грає на Андріївському й боїться дощу та м’ячів? Не повірите – знову ж таки «жіноча» дружба, яка згодом перетвориться на…. гм, про це вам краще дізнатися самим. «Забавки» вражають оригінальністю сюжету та його несподіваними поворотами, яскравими діалогами та непересічними персонажами – чого тільки вартий брат Міри – Рудий, який має ну дуже незвичайну фобію!

Це своєрідний феєрверк емоцій, «оголення» душі, щось неймовірно миле й тепле… «Ерік(а) – Міра» чи «Еріка – Рудий»? – запитання, яке хвилюватиме читача до самісінького фіналу. Відповідь він отримає і, швидше за все, вона його задовольнить, хоча мені все-таки імпонував би відкритий фінал, у якому залишається простір для фантазування.

«Забавки з плоті та крові» були написані ще в 2002 році, однак ця новела абсолютно не втратила своєї актуальності. Бо хіба може втратити актуальність саме життя?

Віра Наливана

Баби бувають різні.