Нова стара баба.

22.09.2014

НОВА СТАРА БАБА
Posted on 17.07.2014 by makuschenko
Стандартный


Про старість я намагаюсь не думати. Це далеко і не про мене. Але ж думки підповзають, коли я не встигаю виставити заслони. Не те щоб після прочитання цієї книжки я перестала боятися немічі, хвороб, зморшок. Але зник страх того, що я буду десь обабіч життя. «Нова стара баба» Лариси Денисенко показує, що і у 83 — ти ще не спостерігач,а повноцінний учасник. І це не про тих навіжених бабусь (хоча я не проти б такою бути), які на пенсії подорожують, вступають до університетів, відкривають нову справу… Ні,героїня — звичайна бабуся зі звичайним життям у минулому. От ще один страх — мінус. Я завжди думаю, що жити треба так, щоб потім було що згадувати і не гризти себе за те, що пройшла повз історичні події, нові почуття, вабливі пропозиції. А у героїні цієї світлої оповіді — за плечима ні справжнього великого кохання, ні кар’єри, ні карколомних пригод. Вона прожила ТИПОВЕ життя для її покоління, і схожі спогади часто можна почути, якщо дослухатися до стареньких. Вони ж завжди щось там згадують про “їхні часи”… А ще я можу не боятися того, що я така травоядна. Героїня така ж. І вона щаслива.

Читати про життя минуле і теперішнє двох бабусь — Варки і Зорки — непристойно смішно. Ні, там майже немає непристойностей, крім Зойчиних “Да пошла ты в жопу!” та іншого, що органічно читати лише у Денисенко, а я ризикую зійти на вульгарність. Непристойністю був мій задавлений сміх на ескалаторі в метро, та нестримні смішки у вагоні. А ще щасливі очі, коли я, підвівши очі від сторінок — дивилась на пасажирів. Ну, не розуміють вони чого я їх люблю, а мені й не треба. Люблю людей, хоча в творі багато паскуд. Але людям властиво бути паскудами. І мені інколи теж. І в мене буває прорізаються зуби, і я не завжди кусаю того, кого треба. Часто тих, кого люблю, і хто не заслужив бути покусаним. Тих, хто любить, незважаючи на всі вибрики і прощає, і я на це пробачення розраховую.

У книжці багато гумору, ретроспектива спогадів київського життя за останні 40-50 років. Сучасні події і невигадані ролі, які в них отримують люди похилого віку. А ще — в “Новій старій бабі” є майбутнє. І це ще один привід прочитати. Я можу подарувати автору будь-який кінець,якщо він не справжній.