Галина Вдовиченко. Інші пів’яблука. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 256 с.

«Ледь чутна музика, щемка й чуттєва. Тільки не треба додавати гучності. Ян наче почув мовчазне прохання.

За вікном, в акварельній, стриманій гамі, мерехтять придорожні пейзажі пізньої осені. Мінімум барв, мінімум звуків. «Якщо він не заговорить, поки лунає ця мелодія, то… – загадує Ірина. – То все буде добре». Що «все»? Геть усе».

За проникливістю, тонкою психологічністю, позитивністю роману «Інші пів’яблука» вгадується не просто автор-жінка, а мудра й світла особистість.

«Інші пів’яблука» – продовження дебютного роману Галини Вдовиченко «Пів’яблука», що був відзначений на «Коронації слова» (номінація «Вибір видавців») у 2008 році. Перший тираж книги розійшовся за місяць, а в 2013 році роман був не лише перевиданий у новій авторській редакції, а й вийшло його продовження – «Інші пів’яблука». Друга книга не менш цікава і якісно відрізняється від першої – вона динамічніша, різнобарвніша, глибша і насичена інформацією про життя і творчість Іоана-Георга Пінзеля, засновника Львівської школи скульпторів.

В центрі роману – продовження історії про чотирьох подруг – редактора Галини, телеведучої Луїзи, дизайнера Ірини та коректора Магди. П’ять років тому до їхніх рук потрапило «чарівне» яблуко Пінзеля, й життя подруг змінилося на краще – кожна отримала те, чого бракувало найбільше. Але яблуко може виконати тільки одне бажання…

Минуло п’ять років. Поки чарівний сувенір припадає порохом у комірчині з варенням, життя триває. Здається, яблуко зробило все, що могло, і всі подальші зміни на краще залежать насамперед від самих жінок, бо…

«Так не буває, щоб людина мала все: і здоров’я, і щастя, і дітей, і кохану людину, і улюблену роботу. Завжди чогось бракуватиме, завжди чогось шукатимеш і когось або щось утрачатимеш».

Насправді жодне яблуко Пінзеля не в змозі відвернути неминуче чи склеїти те, що не приживається. Ірина розлучається з чоловіком – чари допомогли зійтися, але вони не допоможуть зберегти стосунки. Кризу у подружнього життя переживає й Галя… Проте внутрішня сила, жіноча мудрість і підтримка друзів допомагають подолати життєві негаразди. Бо як би не тішили себе чоловіки, жіноче щастя має багато складників – героїні роману творять (беруть інтерв’ю у відомих людей, пишуть книги, створюють колекції одягу), виховують дітей, подорожують по рідних Карпатах з не меншим захопленням, ніж Парижем, насолоджуються гарним товариством, літературою, шопінгом і смачною їжею…

«Інші пів’яблука» – книга про те, що відсутність якогось із «стереотипних» складників щастя ще не робить людину нещасливою… Якщо здається, що все в житті геть погано, треба читати «Пів’яблука». Як мінімум, на життєві негаразди змусить подивитися інакше. Отож, автор передмови до роману Марися Рудська має цілковиту рацію, стверджуючи, що книга «залишає приємне відчуття, як від хорошої розмови з близькими друзями».

Мова твору – легка, мелодійна, образна. Твір насичений барвами, звуками й запахами – читач, здатний відчувати текст, може отримати неабияку насолоду на чуттєвому рівні:

«За вікном – змазаний строкатий малюнок придорожніх дерев і кущів, миготлива імпресіоністична смуга. У машині затишно, наче в хатці. Босі ноги – на капцях, яблуко – на колінах, сонце бавиться з ним, пестить теплими полисками, торкається пальців рук».

Надзвичайна мелодійність деяких рядків досягається завдяки алітерації і асонансам:

«Торкався лапатими щіточками риб’ячо-міхурових барабанних поверхонь, вони слухняно відгукувалися до нього широкою палітрою притишених звуків: шерехами дощових крапель по підвіконню, котячим скраданням на дубовому паркеті, шемранням лапок хруща в шабатурці. Ш-ш-ш-ш…»

Авторка легко поводиться зі словом – сучасна розмовна лексика, діалектизми, англійські лексеми – природно вживаються й надають тексту невимушеності. Справжня мелодійність та вміле поводження з мовою – безперечний плюс прози Галини Вдовиченко, який, до речі, властивий далеко не всім, хто називає себе сучасним українським письменником.

Людмила Сайко

250 сторінок розмови з другом.