та, що перекидає клепсидру
Образ твору Ганна Осадко. Та, що перевертає пінгвінів: Вірші. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2009. – 64 с.

«Срібнокульково в тім’я кап-капає кат-капіж…».

Ганна Осадко – тернополянка, поетеса, художниця, авторка 10-ти книжок для дітей. Проілюструвала понад 20 художніх книг, зокрема, ту, про яку йдеться.

«Та, що перевертає пінгвінів» – оригінальний, свіжий, несподіваний образ-перифраз. Чотири вірші з такою назвою тримають еліптичну конструкцію невеликої за обсягом (42 вірші) книжки. Залежно від контексту й інтонаційно-настроєвого забарвлення цей складний образ набирає різного семантичного значення, більше того, в подібній багатошаровій метафорі об’єднується цілий ряд проміжних асоціацій, в кожному випадку повноцінно вмотивованих, котрі активізують і збагачують поетичну уяву читача. Ганна Осадко поселяє свою героїню на полярній станції: «Континент, як палата – перемерзле мовчання і номер шостий (…) чорну нічку піврічну довго гріємо в роті (…) а на ранок виходимо звично на кухню униз головою». Довкруж нема нікого живого, окрім пінгвінів: «Годуватиму пінгвінів, наче курей. «Ціпу-ціпу!» Кілька / Замість проса – особливості птахівництва за протокою Дрейка». Але велика самотність героїні, повна відсутність благ цивілізації, дозволяє поетесі оголити основну ідею цього невеличкого циклу та всієї збірки в цілому. Це – непроминальна цінність, на перший погляд, простого, а насправді, найголовнішого, в житті кожної жінки: «Ніжна долоня – золочена лодь… / – Здрастуй, Любове… / …І мудрий Господь / душу до Тіла притулить…».

У поезії Ганни Осадко помітний широкий діапазон різноманітних впливів. Легко і невимушено авторка трансформує філософські, літературні алюзії, їй близькі проблеми життя і смерті, вона показує нові сторони, нові аспекти, оновлює сенс традиційного поетичного мислення. Згідно ведичного вчення про переселення безсмертної душі з одного тіла в інше, поетеса заповзято і сміливо реінкарнує свою вщерть наповнену безсмертною любов’ю ліричну душу: «Писались книги – золотим по білому, / і падав сніг, і засипав світи: / оті останні, чорні, де любили ми, / і ті пречисті, де лишився ти…». Єва, Пенелопа, Медея, донна Анна, дівчинка Аліса, зрештою, Та, що перевертає пінгвінів, живуть, кохають, страждають, вірять і зневірюються у віршах так само природно і звично, як та, що мусить «Чекати по черзі: канікул, снігів, Миколая…», як та, що мріє про коханого «Ти, що в серці, та поза тілом, станеш білим під снігом білим, і пів подихом – так несміло – про Любов промовчиш мені…Бо слова – то вода і вітер…», як героїні віршів «Про траву», «На дзвоник у тиші», «І кармін – вуста», «Синові», «Це дихання відчути…», «Ніжність», – сірич, alter ego Ганни Осадко.

Образне слово Ганни Осадко емоційне, логічне, стисле, співчутливе, іронічне, вишукане, інтелігентне, витончене, якесь первозданно світле, чисте, джерельне. Але як у тематиці віршів – вона космополіт (у кращому розумінні цього понятійного терміну), так у використанні художніх засобів творення, Ганна Осадко – еклектик, теж у позитивному контексті. Саме тому важко визначити її стильові пріоритети. Тропи, фоніка, звукопис, лексичні засоби, поетичний синтаксис – усе найкраще, найвиразніше, найпотрібніше взято поетесою з багатющої скарбниці світової літератури. Вищезгаданий перифраз – набуток класицизму, складні метафори, пов’язані з чутливим сприйняттям дійсності – від сентименталізму, парадокс, оксиморон, каламбур, якими щедро пересипано тексти, притаманні стилю бароко. Елегійні за настроєм і витончені за формою вірші – наслідок досконалого вивчення поетів-символістів (…хто б їх полічив – / Мигдалеоких гурій тонкостанних»), мотиви-замовляння успадковані від народної любовної творчості ( «Я тебе-біль – забуду, / Я тебе-ніжність – хочу (…) Дівчинко-серце, нікого не слухай, / Дівчинко-доле, як вмієш – роби»). Алегоричність, наявність натяків, глибокий підтекст, думки про минущість усього земного («Темне, як води, і мокре, як води ці, / Небо над нею… І риба там водиться – / Срібним махнула хвостом…/ Лусочки слів осипаються тишею…/ Ми переписуєм, нас переписують – Дівчинка з чорним котом» - «Ніч небесної риби») свідчать про вплив східних поетичних шкіл, зокрема, японської, китайської. Несподівані образи: «Господь мовчав, видзьобуючи зло, Як соняшник, із сонця золотого (…)Білу пінку розмазує слів золотий помазок, / Але бритва шукає навпомацки сховані жили(…)Чай холоне. І ворона – чорно-сіра, як хвороба, / Риє дзьобом мерзлу землю» – персоніфікація естетичних намірів модерної поезії першої половини минулого століття.

Версифікаційна майстерня Ганни Осадко багата і різноманітна: рими точні, глибокі, свіжі, прості і складені, нові й вишукані. В довгих рядках поетеса, окрім звичних кінцевих, використовує співзвучність середини рядків. Привертає увагу читача яскравість деталей – зорових, звукових, колір набуває значення символу: «чорно-біле життя, як кіно (…) і чорне волосся на білій подушці згорає (…) і від того вогню оживуть золоті гобелени (…) олійна фарба ранку: стікає, як смола – до золотих колін…і в склянці лишилося трошки / вина із кульбаби. Міцне, золоте (…) І білі звуки ці / зникнуть. І розтануть в молоці / Чорна крапка ворона на гілці, / А червона – крові на руці» – готична палітра середньовіччя!

Щось є від вічності в крапанні води в клепсидрі, яке символізує рух часу. Щось пророче, рятівне і непроминальне. Але хтось мусить стояти на чатах і вчасно ту клепсидру перевертати. Хтось має перевертати пінгвінів, аби вони не змерзли. Цей хтось – прекрасна поезія Ганни Осадко!

Вдих. І видих. І доста. І досвід стоїть на чатах,
А у чатах – глухе безгоміння – кричи та вий.
Чай і час охолонуть, і ми навчимось мовчати,
І стечемо прозоро, як краплі, з Господніх вій –
Крап! – і крапка. І ці криптограми води та листя,
Ці тіла безтілесні, ця осінь і ці дими…
Ти не злився на мене, ти просто зі мною злився,
Та із двох половинок стулилось невміло «ми».

та, що перекидає клепсидру.