Ця книга не тільки допоможе краще зрозуміти дітей з синдромом Дауна, а й розібратися в нас самих.
Переклад із польської мови здійснила Дзвінка Матіяш. Повість «Мишка» належить до творів, які здатні викликати у читача справжній катарсис – те відчуття очищення, що виникає через страждання упродовж читання. Це одна з найбільш складних, але й найбільш людяних і важливих книжок, що вийшли в Україні протягом останнього року. Історія, яку розповіла Дорота Тераковська, водночас казкова та реальна. Головна героїня - дівчинка, яка має найтяжчу форму синдрому Дауна. Це розповідь про маленького мумі-тролика, як часом називають дітей із цією хворобою…
Письменниця Дорота Тераковська, відома в Польщі більше літературою у жанрі фентезі. Але вона також є автором кількох книжок соціальної тематики, і серед них і повісті «Мишка». До слова, перекладачка не стала дослівно відтворювати оригінальну назву книжки – «Poczwarka» (з польської означає лялечку, яка має стати метеликом). Дзвінка Матіяш замінила назву на «Мишка». Дівчинку на ім’я Марися її мама називає також Хропся, Ведмежа, і нарешті – Мишка. Таке лагідне ім’я лишається в дівчинки на все її коротеньке життя…
У повісті описані майже десять років з життя Мишки та її родини. Тераковська робить спробу уявити внутрішній світ Марисі, і показати, навіть, можливо, довести, що цей світ – надзвичайно багатий, хоч і незрозумілий, закритий для зовнішнього світу. Інший. Як доводилося чути від матерів, котрі виховують «сонячних» дітей, «Мишка» написана без надмірної піднесеності чи трагізму, а саме так, щоб книжку хотілося читати й дочитати до кінця.
«Мишка» нагадує притчу. Тераковська створює у повісті два полярні світи – раціональний та містичний. Авторка розгортає перед читачем картину розпланованого світу молодого подружжя Адама та Єви, батьків Мишки (утім, щасливі вони лише до її народження). Адам та Єва мешкають у будинку, де кожен стільчик поставлений за фен-шуєм, а для дитини в цій родині успішні батьки запланували тільки найліпше: «престижний університет, гарний чоловік» та «англомовний дитячий садок, заняття з тенісу, комп’ютер із п’яти років»… Містичний вимір повісті – це картина світу Мишки. Дівчинка має особливий дар бачити, як Бог створює світ. Один за одним на темному горищі перед Мишкою проходять сім днів творіння як метафора складного внутрішнього світу дитини, яка також є, якщо вірити Тераковській, Божим даром…
Єва перебуває на межі двох світів, і зрештою любов до Мишки, якесь нелогічне, їй самій не зрозуміле почуття змушує мати відмовитися від прийнятого рішення залишити в лікарні небажане маля, а батько так і не сприйме доньку аж до самого моменту її смерті. Огида до дитини та злість на дружину переповнюватиме його щоразу, як він дивитиметься на доньку…
Разом із Мишкою та завдяки їй Єва пізнає, окрім глибини любові, ще й прірву розпачу й люті. Ці почуття також супроводжують її ставлення до дитини. З точки зору Дороти Тераковської, навіть той біль, якого зазнає Єва, виховуючи Мишку, яким би тяжким він не був, все ж є людянішим, аніж показна байдужість і холодна турбота Адама (ніби він хотів би відкупитися від решти своїх обов’язків, передусім від любові до дитини).
Прихід Мишки у світ Тераковська показує не як прикру несподіванку («Він бачив у Мишці лише крах усіх планів») чи кару («Рятуйте… допоможіть…»), а як дар. Бо така дитина приходить у світ одна на 600-700 немовлят:
– Чому Ти називаєш їх дарами? – здивувалася Мишка. – Це ж звичайні діти…
– Вони не звичайні, – засичав Змій.
– Це Дари, бо обдарований може їх прийняти або відкинути, – відповів суворий Голос.
Письменниця не прикрашає реальності виховання мумі-троликів і не намагається переконати, що це легко. Вона не естетизує хворобу. Мишка має надмірну вагу, у неї з ротика тече слина, вона випорожнюється під себе саме тоді, коли мама наважується взяти її на прогулянку в парк, роздягається посеред супермаркету і, попри всі старання мами й лікарів, так ніколи й не навчиться вимовляти повністю жодного слова – лише перші склади. До школи вона також не піде, і взагалі не проживе довго. Тож читачеві не пропонується жодних ілюзій.
Помітно, що Тераковська вивчала ознаки синдрому Дауна, розвиток дітей із цією хворобою та можливості інтеграції їх у суспільство. Помітно, що авторка не є прихильницею ані інтеграційних шкіл, де хворі діти навчалися б поруч з іншими, ані тим паче спеціальних інтернатів. Для Тераковської найвища цінність – це родина, причому обов’язково повна родина, з татом, мамою та дитиною…
Вихід повісті «Мишка» в Україні – важлива подія. Наша художня література поки що не надто прагне зачіпати складні соціальні теми. І батьки, котрі опинилися в ситуації Адама та Єви, часто не мають де шукати відповіді на питання, яке так чи інакше виникає: «За що нам це?». Дорота Тераковська відповідає однозначно: це дар, прийміть його.

Повість про «сонячну» дитину...