Ланцюгова реакція - рецензія на детектив Литовченків.

05.12.2014

Тимур і Олена Литовченки. Забути неможливо зберегти. - Харків: Фоліо, 2014.

Пам'ятаю, як я у шкільні роки ненавидів уроки літератури. Бідолашній вчительці доводилося ледь не обценьками витягати з мене твори. Зате зараз, прочитавши статтю або книгу, іноді хочеться висловитися... Але хто мене слухатиме? Хіба що вірний мопс... Аж бачу - конкурс рецензій! Чому б не взяти участь...

Отже, почали.

Конкурсний роман "Забути неможливо зберегти" придбав на Петрівці. Маленька така книжечка, тонка, у м'якій обкладинці. На малюнку виглядає більш солідно.

Обкладинка інтригує: флешка, кров... Я налаштувався на крутий динамічний сюжет з біганиною, стріляниною, з закрученою інтригою. Тим більше, що жанр книги визначений як трилер. Сюжет починається з досить яскравого епізоду-пастки: створюється враження, що злодії-менти скидають героя із даху, хоча насправді це станеться тільки наприкінці останньої глави...

Але справа зроблена: читач заінтригований. Далі роман читається легко та швидко. От тільки на трилер він ну зовсім не схожий! Тут немає очікуваних яскравих подій, перестрілок, переслідувань, любовних сцен і ліричних відступів. Тому нема рації порівнювати роман "Забути неможливо зберегти" з іншими творами цього жанру: по "крутості" сюжетних ходів й іншим типовим ознакам він однозначно програє.

Трилер - це взагалі-то твір легкого жанру: почитав, нерви полоскотав. Приємно відпочив і забув. Але не схоже, щоб цим своїм романом авторський дует Литовченків взагалі давав читачам розслабитися - вони навпаки змушують замислитися про сучасне суспільство, що в авторській інтерпретації видається збіговиськом індивідуумів, кожен із яких живе у своєму вигаданому світі, за власними законами й поняттям. Люди ці, здавалося б, звичайнісінькі, з маленькими, абсолютно досяжними цілями у житті, хтось їх любить чи навіть шанує. Але всі вони вкупі роблять огидні вчинки, поступово втрачаючи людську сутність, виправдовуючи власну брутальність високими цілями.

...Ось вербувальниця: вона продає безробітних дівчат у сексуальне рабство. А виручені гроші йдуть на навчання красуні-донечки в престижній Академії мистецтв. Здавалося б, мета прекрасна - бути найкращою матір'ю для своєї дочки. Але чи це так?! А чи замислилася вербувальниця, що й її дочка може колись втрапити в подібну ситуацію? Звичайно ж ні! Отак і живе ця жінка у своєму світі-"мушлі", де немає місця моралі, отак щодня калічить чиєсь життя й зовсім не відчуває каяття...

...Наступний персонаж - спортсмен. Зірок з неба не хапає, але амбіції зашкалюють. Хоче жити заможно і красиво. Щоб мати додатковий заробіток, промишляє перевезенням наркотиків. Він уже став злочинцем, хоча ще не відчуває себе таким: ніхто ж не примушує наркомана приймати наркоту, зате в індивідуальному світі кур'єр почувається успішним бізнесменом. Тому коли виникає проблема з поїздками на змагання, він не замислюючись калічить більш успішного товариша по команді...

...Талановитий вчений з головою поринув у роботу над дисертацією, тому не зважає на страждання коханої від браку уваги зі свого боку. Він теж замкнувся у своїй "мушлі", прикрившись роботою, а кохана тим часом згасає в сусідній "мушлі", підсівши на наркотики. Підсумок жахливий - смерть коханої. А хто ж винен у ситуації?! Зрозуміло, аж ніяк не збайдужілий вчений, а злий наркодилер...

Безумовно, перелічені вище злі персонажі (вербувальниця, наркокур'єр, наркодилер) провокують людські трагедії. Але ж їхні жертви, які не загинули, живуть надалі з однією думкою - помститися кривдникам. Для цих людей вже перестають існувати закони суспільства, вони також зачиняються у світі власних ілюзій, призначають себе на ролі шляхетних месників ("мушкетерів"). У їхньому розумінні месники творять благу справу, хоча насправді стають такими ж злочинцями, як і їхні майбутні жертви. Помсту вони здійснюють витончено, залучаючи для цього все нових персонажів - безликих виконавців, для яких дзвінка монета вартує більше, ніж людське життя. Тож і хто гірший?! І чи варто боротися з кривдниками у такий спосіб? Може, у всьому винна система, що створює механізми легких заробітків... але саме системою "мушкетери" чомусь не займаються! У суспільстві просто розгортається ланцюгова реакція зла: відносно мала несправедливість переростає у велике зло, що трансформується у величезне лихо. Яке немовби смертоносне цунамі зметає тих, хто начебто із благими намірами кидав камінці в море, не очікуючи ніяких хвиль у відповідь...

Отже, про шляхетність не йдеться. По суті, месники теж перетворюються на злочинців, які керуються мотивами кревної помсти.

Тепер нарешті про головного героя роману - журналіста Олега. Фігура, якщо розібратися, досить специфічна. За освітою - кінорежисер, але у професії він не відбувся. Здається, причина невдач Олега криється в його безталанні: по ходу сюжету видно, як він буквально мислить кінообразами - проте винятково чужими, а не своїми! Немає в людини творчої жилки... Потерпівши фіаско у здійсненні своїх режисерських амбіцій, він перекваліфікувався в журналіста. Щоправда, і у цій царині виглядає доволі посередньо. Та й з логікою має проблеми: адже мав би допетрати, що ексклюзивні статті про чужі злочини вилізуть боком... Але - не второпав через те, що знов-таки замкнувся у власному світі марнославства! У підсумку ж загинув, як і решта: бо зло притягує зло - от і з'явилися насамкінець "перевертні в погонах", які всіх знищили...

У своєму творі дует Литовченків оголив соціальну сутність нашого суспільства. Більшість наших людей справді позамикалися у своїх затишних "мушлях", де встановили власні закони, незважаючи на суспільну потребу. Прочитавши роман "Забути неможливо зберегти", я замислився саме над цим і хотів би підкреслити соціальну значущість твору.

Хочете перевірити, чи живете ви (особисто ви!!!) у такій от затишній "мушлі"?! Зробити це нескладно. Загляньте в Інтернет, подивіться телевізор, почитайте газети: щодня у світі відбуваються війни, стаються катастрофи та й просто нещасні випадки. Дедалі частіше одержуємо страшні повідомлення про десятки або сотні поранених, загиблих, померлих, потерпілих, про осиротілих дітей і безпомічних старих. Чим є для вас ці цифри - чимсь справді жахливим або... простою статистикою?! Якщо перше - ви ще не безнадійні. Якщо ж друге... Тоді вітаю: ви успішно замкнулися в затишній "мушлі". Але тоді ви ж (саме ви!!!) і розганяєте чергову ланцюгову реакцію зла - тільки вже не у книзі, а в реальності.

Оскільки автори роману "Забути неможливо зберегти" художніми засобами показали таке суспільство, змусили замислитися над цим - залишається подякувати їм. Адже якщо хоч хтось замислився - отже, ще не пізно...