Автори, яких я оцінила на 5:

Божко Віктор «Тринадцятий апостол» - хороший дактиль, повністю без збоїв, композицію дотримано, сенс відповідає формі. Вловлюється авторський стиль та емоційність. Глибинний підтекст. Загалом, один із кращих текстів збірки.

Гладун Дарина «Ще…» - до верлібру складніше причепитися, бо автор тут вільний. Але: це дійсно верлібр, а не його мімікрія, що приховує невміння писати силабо-тонікою. Дуже сильний образний ряд: є своє обличчя. Що сподобалося: наростання композиції з віком і статусом героїв. Сильна кінцівка-зациклювання (образ кобзи кореспондує з попередніми алюзіями). Що слабко: зайві повтори («з обличчям янгола» йдуть усі – можна було б бути вигадливішою, однакові кінцівки фрагментів, явно не спрацювала уява). Утім, психологізм і сила – високі, дуже проникливо. Я б назвала топовим текстом збірки.

Костюк Світлана «Вибір є» − автор є поетом, що відбувся − це видно по сильній професійній формі. Кінцівка тексту – блискуча: це цвєтаєвський акорд-концентрат, а не розмазаність, як у аматорів. Зважаємо, що Світлана регулярно читає Жадана, Павлюка і мене. Впливи очевидні. Її професійність – це одночасно плюс (бо нема до чого придратися у структурному вимірі) і мінус (бо чим більше вона читає «неспокійних» поетів, тим більше стає на них схожою і втрачає свіжість: я не хочу, аби моя чи ігорева невротичність, зрештою, зробили із неї епігона – сподіваюся, вона реалізує свою самість ,потенціал є). Але, якщо абстрагуватися від моєї дружби з нею, - стає ясно, що цей вірш є єдиним текстом поета серед текстів любителів, навіть талановитих, у даному виданні. Дуже сильна інтелектуальність семантики твору, хороша гра антиноміями. Світлані явно потрібні конкурси більш серйозного формату.

Дискусійні на мій погляд автори (між 4 та 5):

Залізняк Світлана-Майя «… Те й пожнеш» – дуже важко говорити про цього автора об’єктивно мені як теоретику поетики. Знаю її давно як спочатку свою палку читачку, а потім – як палку опонентку з періодичною домішкою співчутливого скиглення домашнього пацифіста, що одночасно переймається амбіціями свого вступу до різного роду літературних спілок з похвалами від «майстрів слова», чого не терплю. Знаючи мене, знаєш, як я до такого відношуся. Тепер про її літературу: не люблю великої кількості трьох крапок (ознака любительства і жіночої кволості у тексті, де емоцію неможливо передати інакшим чином, аніж замислено «позіхнувши). Надто сентиментально. З точки зору форми до силабо-тоніки особливо причепитися немає до чого, авторський стиль уже сформовано ,і вище він не буде, як і нижче. Ставлю бонус за єдину немейнстрімну фразу, з якої починається вірш: «Україну так модно любити», бо співпадає з моєю позицією. Одне можу сказати: вірш чесний, як і автор. Для такої людини, як залізняк, - це верх сміливості.

Плотнікова Раїса «Тропа» − говорити особливо нема про що, крім рівної форми (що у цій збірці - рідкість), але є інтенція для пані − бути поетом. Оцінила на 4+ або 5 - - результат залежатиме від суддів інших. Є вдалі образи, натиск, хватка. Типовий майбутній «хороший поет», яких сотні. Може, і премію матиме (що передбачуване, бо такі, як Божко, не матимуть нічого, окрім конфлікту із цим світом).

Подолинний Анатолій «Кавказ» на Колимі – поставила між 4 та 5 за надзвичайну оригінальність задуму. Чудово розумію, що це публіцистична лірика, але історія настільки щемлива і жива, що стискає серце. Це – як свіжий подих після штампованого ура-патріотизму. Викладена не банально, видимих збоїв у ямбовій структурі вірша нема, композиція наративу тексту – адекватна. Рекомендую його якось відзначити: якщо не перемогою ,то хоча б заохоченням. У нас розучилися говорити про Батьківщину іншими образними засобами, окрім «лелеки, що летять далеко». А це – як подарунок. Тим більше, автор не претендує на філософську лірику, заздалегідь мудро означивши жанр як «бувальщина». Газетою від неї не тхне, є аромат виваженої дорослої епіки. Це чудово. Підкошує трохи кінцівка, але в цілому не псує.

Скаченко Владлена «Воєдино» - поставила 5 з мінусом: відчувається класичні традиції пейзажно-медитативної лірики в дусі Ліни Костенко, до якої, звісно, автору, як до неба. Але фонетична форма твору і мелодійність – вражають. Є чари. Тонка жіноча лірика. Стиль її – цілком традиційний, але не дратує, а тішить.

Субота Микола «Прощай, моя хата скраю!» − абсолютний любитель від поезії ще й сільської закваски, але його розуму і образній парадоксальності може позаздрити фаховий філософ («індик у борщ попав», «біля небокраю»). Однозначно цікавий стиль мислення. Дуже сподобалося. Перший раз міщанський «малий» наратив показано так мудро і щемливо. Непроста людина. Раджу відзначити.

Чепурко Богдан «Тарас Шевченко» - нагадало жаданівське: «Дівчата, парфумами вкриті, просили в ньогоо закурити. Їм отвічав не вельми чемно Тарас Григорович Шевченко». Ставлю високу оцінку автору, який ще не вміє римувати, за: протест проти офіціозу, розум, духовне хуліганство, сміливість, знання життя і дуже співзвучне мені розуміння сьогодення. Гадаю, цей вірш сподобався б воїнам-добровольцям. Є слабкий момент: «подонків бити» - русизмів та перевантажень патетичних закликів не люблю. Автор виграв би від більш спокійної іронічності і постмодерної документальної грайливої суворості. Істерія губить поезію.

Яроцька Юліана «Україна в обіймах омани» − непогана тоніка, глибокий зміст, розумний і суворий відчай. Образи є просто чудові: «однакові діти», «за кордонами людства» та ін. Просто чудова кінцівка: враження, що до неї підводить увесь текст («Тебе не спіймало вбивство. Тебе засліпило прозріння»). Усе вбиває назва: поети не замислюються, що ,якщо вони не можуть адекватно добрати назву, яка була б образом-ключем (а не газетним заголовком), краще лишити вірш без назви. Тоді була б однозначна п’ятірка.

Решта: вибачайте, але нема про що говорити. Таке відчуття, що десь у селі «Червона ціцька» губернії N стоїть конвеєр з написом: «Виробництво патріотичних поезій» - з одними і тими ж словами, римами, вигуками, образами, воланнями. Що особливо дратує: «Стефин племінник, не виходячи далі ларька із пивом пише поезії про АТО, закликаючи добровольців померти за Батьківщину» (БЖ). Хай вони або туди поїдуть або не волають, аби хтось за них там помирав. Це − з моральної точки зору. З художньої – повна графоманія.

.

PS. На 90 відсотків впевнена, що моя думка не співпадає з оцінками інших членів журі, але така вже Більченко божевільна )))

Євгенія Більченко

Автори, яких я оцінила на 5.