Будьмо як Саманта Сміт.

11.01.2015

Як на мене, цей роман – спроба створити потік свідомості. У ролі джерела цього потоку письменницею обрано героя нашого часу, легковажного, але рефлексуючого мандрівника, але ще не космополіта. “І тільки він, Спиридон, чорний хлопець на тлі зеленої стіни…”, – урочисто виголошує Гаська Шиян. Для того, щоб підкреслити індивідуальність студента Спиридона авторці потрібна не тільки яскрава стіна, але й безліч інших декорацій. Тож увесь роман присвячений спробам запхнути головного героя у різні театрально-життєві лаштунки, насичені звуками, кольорами, злободенними бажаннями та екзистенційними розмовами.



“Ненавиджу рахувати долари, вони так злипаються. Гривня значно приємніше лягає в долоню”, – зізнається один з персонажів “Hunt, Doctor, Hunt”. Ну то що ж, є якась приємна особливість і в гривні. Світ дійсно безнадійно матеріальний, принаймі для тих, хто має існувати у романній реальності Гаськи Шиян. Але сучасний український світ неможливо уявити без гострих політичних подій. Це кров і плоть сьогодення. Без війни, анексії, корупції, хвилювань і бентежень не обійтися вже багато місяців. Чи то фатум для українства, чи визначний момент, який дозволить нарешті позбавитися застарілої постколоніальної схеми. Авторка роману майже на все дивиться з іронією, навіть на щирий ентузіазм:

” – Мама просто хоче допомагати людям. Треба намагатися змінити світ на краще. Я от думала написати президенту Росії. Попросити, щоб він перестав вести недемократичну політику щодо свого народу, утискати свободу слова і звинувачувати в усьому американців.

– Ага, ти ще б Гітлеру написала на той світ. Теж мені Саманта Сміт”.



На листа Путіну у допитливого Спиридону не вистачило ані бажання, ані сил. Навіть заради пам’яті Саманти Сміт він не спромігся на таке. Очевидно, що Спиридон – спостерігач, а не діяч. Він пропускає крізь свою свідомість те ментальне сміття, яким людство захаращує ноосферу. Але й сам потроху смітить, як звичайна людина. Спиридон швидко призвичаюється до українських реалій, хоча спочатку зима його дивувала, він “не міг зрозуміти, як можна радіти порі року, яка є втіленням смерті та безнадії”.



Для непідготовленого читача Спиридон здається екзотичним персонажем, але насправді це не так. Він цілковито вписується в концепцію мозаїчного твору Гаськи Шиян. Такий роман – не цілісний моноліт, а фрагментарна гра без початку та кінця. Бо через багато років так званий “дух часу”, тобто 2014 року буде втрачено. Ця епоха залишиться у документах, споминах свідків, фільмах та книжках на кшталт роману “Hunt, Doctor, Hunt” з різнобарв’ям суспільного хаосу. Бо підсвідомість часом стає сильнішою за усілякі аргументи розуму. Вона виринає у кризові моменти і зайвий раз нагадує, що ми живемо у царині абсурду. Cаме в ній народжуються такі зворушливі прогнози щодо нового року, який прийде незабаром. “Фрустрація першого січня завжди накочується особливим триста шістдесят сьомим валом, гіршим у п’ятдесят два рази за всякий понеділок”. Як сказав хтось розумний: якщо вас не вилікують, то обов’язково продіагностують.