«Поезія і проза для дітей»: відгуки журі «ЛітАкценту року – 2014» (фрагменти).

28.01.2015

Валентина Вздульська:
З часів «Вікна до собаки» Галина Ткачук еволюціонувала стилістично і синтаксично. Манера висловлення стала ще віртуознішою, а побудова речень у тексті для дітей більше не нагадує рядки дисертації. «Вечірні крамниці…» можна похвалити за яскравий стиль, за культурологічний бекграунд та, безперечно, за те, що це Подільський текст з міфологічними реляціями. На жаль, щодо динаміки та інтриги поступ малопомітний. Навіть детективний сюжет не особливо допомагає зацікавити читача. Авторці не вдається задіяти емпатію і змусити невтримно перегортати сторінку за сторінкою у хвилюванні за долю героїв. Цьому текстові, як і багатьом творам сучасних українських дитячих письменників, бракує глибини реального конфлікту. «Вечірні крамниці…» нагадують неорококо з його залюбленістю формою, але розпорошеністю смислів. Читацьку аудиторію книжки визначити важко. Найімовірніше, це «казка для дорослих», схильних насолоджуватися стилем, почуттям гумору та алюзіями й достатньо поблажливих до безконфліктного письма.

Володимир Чернишенко:

Галина Ткачук створила міську історію, яка водночас є незанудною казкою, містить інтригу і добрий гумор. Такий альтернативний київський фольклор у дитячій літературі є дуже важливим. На мою думку, його поява приятиме формуванню нової ідентичності мешканців столиці та зберігатиме дух Києва.

Реальність, яку пропонує нам письменниця, доволі абстрактна. Читач мусить уявити, що у Києві на Подолі існують крамнички, у яких торгують звірята. Ті ж таки звірята є і їхніми завсідниками. У крамницях зберігається і прадавня міська магія, окрема від чарів відьом, які мешкають на Лисій горі. І, звісно, магічні артефакти зникають і починається боротьба за їхнє повернення. Читати цю історію цікаво і дитині, й дорослому.

Цікаве місце у книжці займає тусівка – міська богема, завсідники крамниць і власники артефактів. Ця спільнота, здається, є алегоричним описом навкололітературних і мистецьких спільнот, знайомих письменниці. Очевидно, близькі друзі письменниці могли б назвати і прототипів. Виникає питання – що робить цю книжку дитячою? Адже якби дійовими особами були не звірята, а дорослі люди (які за ними ховаються), це не надто вплинуло б на сюжет. Авторці можна закинути і деякі нелогічні моменти, як от звільнення ворони Васси із полону відьом, прийом «Deus ex machina», який часто зустрічався у «Вікні до собаки» і трапляється у «Крамницях» тоді, коли письменниця хоче швидко розрулити сюжет.

У книжці використано неординарну верстку з вирівнюванням по лівому краю, що попервах утруднює читання, ілюстрації досить незвичні, як на дитяче видання, однак мають свій шарм.

Саломе Енгибарян:

«Вечірні крамниці вулиці Волоської» Г. Ткачук – це чудова казка про Київ та киян. І хоча головні герої книжки – звірі та птахи, кожен читач може впізнати в них трішечки себе та частинку свого ставлення до улюблених куточків на Подолі. Сюжетна лінія – детективна історія про те, як чужинці – банда коричневих котів і авантюрний сірий хом’як, зухвало привласнюють чарівні предмети, дорогі кожному киянину.

Авторка так майстерно вимальовує кожен штрих, деталь, дрібничку цієї неймовірної історії, що у читача виникає бажання …відвідати крамницю «Каппадокія», спробувати на себе чари апейрону, почаклувати з червоними камінчиками білки Рататоск, побувати у кавунарні «Баштан» на Сагайдачного, щось купити на нерозмінну монету кота Романа, сходити на виставку картин голуба Сергієнка, знайти гніздо київських відьом, і нарешті пригадати, чим він займався 30 липня – в дуже важливий для цієї заплутаної історії день.

Такі містичні пригоди можуть відбутися в будь-якому місті. Але головне зрозуміти, що міські чари належать лише місцевим мешканцям, тому що «ніхто більше не мріяв про них, ніхто більше не знав про них, ніхто більше їх не любив. Тільки ми».

PS Останнім часом пильніше придивляюсь до ворон в сосновому лісі біля мого будинку під Києвом: чи не відома крамарка Васса збирає там сонячний пісок для апейрону?!!!