|
06.03.2015
Рецензія на книжку:
О.Михед. Понтиїзм : Казки кінця світу. Недитяча книга
Понтиїзм можна назвати антирелігією.
Коли релігія, за визначенням, об’єднує, то понтиїзм людей натомість роз’єднує, руйнує зв’язки, розхитує довіру до світу як чогось одвіку даного. Ця антирелігія без божества позбавляє будь-якої надії.
Світ у тотальній кризі, причому найбільше гнітить те, що апокаліпсис виявився якимось понуро-веселим і цілковито безпам’ятним.
Хаотичність приреченої дійсності автор намагається підкреслити ще й "атомізованою", уривчастою манерою оповіді, нанизуючи маленькі роздрібнені епізоди. Коли це й казки, то вочевидь не для дітей.
Сучасний Содом, як і завше, постає зі споневаження моральних засад. Людство опиняється на великому засміченому й брудному торжищі, де все залучається до процесу товарообігу, навіть кохання, материнство, мистецтво…
Ряд можна безкінечно продовжувати. А засобів споганити все те, що було облаштоване Творцем, у сучасної людини більше ніж будь-коли. Науково-технічний прогрес, як–не-як. Тож коли тато займається сексом з коханкою, підприємливі діти встигають зняти дійство на відео і вигідно продати відповідному сайтові.
Зізнаюся, що читання антиутопій, до яких так охоче звертаються останніми роками українські письменники, у мене чомусь породжує тугу за старим-добрим реалізмом з його увагою до подробиць, фактурності речевого світу, навіть до такої архаїчної штуки, як психологічна мотивація вчинків персонажів.
У романі Олександра Михеда мені видалися все ж обнадійливими дві історії.
По-перше, коли люди зовсім божеволіють у своєму понтиїзмі, то на бунт проти нього виявляється здатен комп’ютер.
А по-друге, принаймні асфальт (одна з притч у романі саме про нього) завжди намагається зберегти сліди і зафіксувати спогади. Хоч якийсь резервуар пам’яті. Ангели відлетіли, пекельний вогонь цілком заслужено нищить гріховний Содом. Але крізь асфальт колись проросте трава.
Ось такі мінімальні підстави для оптимізму лишає ця кінецьсвітня казка.
Віра Агеєва
(Джерело:
Українська служба Бібісі)
|
