Друга частина трилогії «Скарби Примарних островів» починається з того ж моменту, яким закінчується перша частина. Карта, що може вказати шлях до скарбів Примарних островів, проявилася, бо вся команда зібралася на піратському кораблі.
Кого насправді тільки не зустрів на своєму шляху піратський капітан Ярош Сокіл: і людей, і давній народ, і колишніх ворогів, яких пробачив і прийняв до команди, і чарівних істот. Біля корабля частенько з’являється русалка, а на палубі розважаються фея і янголятко, якого колись намалювала дитина, а створіннячко ожило. Корабель, чиї чорні вітрила тепер розшиті чарівними зірками, справді є надзвичайним місцем.
Піратські кораблі – живі. Вони змагаються волею з буревіями, бояться штилю і радіють, коли опиняються біля нових берегів. Як майбутній піратський капітан обирає собі корабель, так і корабель обирає того, чиєї руки слухатиметься, бо капітаном на живому кораблі може стати не кожен.
Кораблі живуть довго, часто довше своїх капітанів, але вони теж помирають, розтрощені бурею або потоплені в бою. І душі піратських кораблів відлітають до особливих похмурих берегів, де споконвіку є їхній цвинтар – цвинтар піратських кораблів.
Ярошу Соколу вистачає сміливості зайти у ці води, щоб знайти останніх, чиєї присутності на борту потребує зачарована карта скарбів. Тому друга частина розпочинається з того, що піратський корабель залишає позаду ті темні води, але сум не полишає сам корабель.
Перший розділ книги задає новий тон цій історії: піратські капітани, давній народ і ще кілька людей з команди прощаються з Алею Очеретяною, яка у минулому була славетним піратським капітаном і до останнього билася проти Імперії. Завдяки Алі багато хто знайшов шлях до моря й опинився на кораблі Яроша Сокола. Ця героїня до останнього змагалася волею з головним негативним персонажем – радником Імператора. Але проти могутності Імперії вона була безсила, врешті-решт Алю арештували, деякий час тримали у підземеллі, а тоді судили і привселюдно стратили за «злочини проти імперського устрою».
Сама сцена прощання є дуже емоційною, і це дорослі емоції, бо жоден з присутніх не зміг присягнути пам’яттю своєї подруги: так само, як і вона, до останнього подиху боротися з несправедливою владою, через яку світ стає сірим та уніфікованим.
Надалі рівень емоційного насичення зростає з кожним розділом. У цій частині ще більше минулого. Це не тільки особисті спогади, це насамперед докладно розказана історія про те, як Піратські братство кинуло виклик Імперії і програло у тій боротьбі, а Ярош Сокіл разом з іншими капітанами через зраду одного з найближчих друзів опинилися у страшному полоні в Імператорській в’язниці.
Поступово, крок за кроком, відкриваються сторінки ще давніших подій, коли не було Імперії, а найдивовижнішим містом світу називали Саркон. Нині на ті землі перетворилися на пустелю – наслідок страшного чаклунства, а від Саркону залишилися самі руїни, які охороняє Пустельний Вітер. Проте, давні події та легенди мають неабиякий вплив на сьогоднішній день. Як і Примарні острови, Саркон – важливий мотив для розуміння того, що насправді відбувається у світі.
Піратська команда недовго тримається разом. На кораблі багато людей, у кожного з них свої мрії і прагнення, далеко не завжди вони співпадають. Через те одна з героїнь цієї історії, королева Герда, кому ще на початку першої книги допомогли Ярош Сокіл та інші люди, які були тоді разом із ним, вирішує, що служба Імперії значно вигідніша. Наслідки її зрадливого вчинку величезні. Майже вся піратська команда стає заручниками в її палаці, а правителі чекають на швидкий приїзд радника Імператора, бо Імперія – союзник Аталя, який має у складі Імперії велику автономію, тому над палацом майорять два прапори: зелений прапор королеви Герди і біло-сірий стяг імперської влади.
Завдяки відчайдушним намаганням тих, кому пощастило лишитися на волі, частині заручників вдається втекти. Серед них Ярош Сокіл і більшість чарівників. Деяким героям також щастить звільнитися з полону, але у них тепер окремий шлях і невідомо, чи він перетнеться зі шляхом піратського капітана.
Сімох жінок, як сказано у пророцтві, королева Герда відправляє до Саркону, щоб на одному з чаклунських олтарів їх принесли в жертву, тим змінивши долю світу і відібравши у нього свободу. А половина піратської команди постає перед радником Імператора. Хтось схиляє голову і переходить на службу Імперії, дехто має силу сперечатися з ворогом, а дітей радник Імператора відправляє до столиці у найкращу чарівну школу, запевняючи, що згодом вони з радістю служитимуть Імперії та примножуватимуть її славу.
Ярошу Соколу доводиться обирати, що робити. Про скарби вже не йдеться, бо треба рятувати друзів. І піратський капітан сміливо йде у пустелю, щоб допомогти своїй команді. Це важкий і небезпечний шлях, і не всім героям судилося повернутися із Сарконської пустелі.
Друга книга трилогії темніша і складніша за першу, проте, сприймається вона легше, майже всі герої знайомі і їх уже не плутаєш, другорядні персонажі відходять у тінь, виконавши свою роль, інші ж розвиваються, за ними цікаво спостерігати, їм співпереживаєш.

Висновок: «Кохана Пустельного Вітру» є гідним продовженням трилогії, і якщо читачам був до вподоби початок історії, то їм сподобається і продовження піратських пригод. Хочеться швидше побачити заключну частину трилогії.

Наталія Дев’ятко «Скарби Примарних островів. Кохана Пустельного Вітру».