«Ukraiński palimpsest. Oksana Zabużko w rozmowie z Izą Chruślińską», Nowa Europa Wschodnia, 2013 («Український палімпсест. Оксана Забужко у розмові з Ізою Хруслінською», Нова Східна Європа, 2013), 392 с.

palimpsestЦей рік можна умовно назвати роком Оксани Забужко в Польщі. Буквально кілька тижнів тому українська письменниця отримала у Вроцлаві Центрально-європейську премію «Ангелус» за роман «Музей покинутих секретів», а тепер триває промотур її чергової книжки – «Український палімпсест». Видання 8 листопада потрапило в польські книгарні. Це інтерв’ю-ріка, яке в О. Забужко взяла польська публіцистка Іза Хруслінська. «Треба було варшавської журналістки, щоб розпитати мене про речі достатньо особистого характеру, про які ніколи не запитав би український журналіст. Поляки починають з бекграунду – родинної історії, походження, відповідно, історія родини стає історією країни, бо треба розповідати про контекст, тобто через себе починаєш говорити про країну», – саме такою рефлексією ще до появи книжки О. Забужко поділилася в розмові з радіо «Бі-Бі-Сі Україна». Вступ до «Палімпсесту» написав головний редактор щоденника «Gazeta Wyborcza» Адам Міхнік, який відзначив, що поляки про Україну знають дуже мало, не розуміють способу мислення українців тощо. На думку автора, розмова з О. Забужко може допомогти змінити цю ситуацію. «Письменниця весь час показує українське минуле як постійне змагання з чужинською аґресією, головним чином з російським тиском», – наголошує А. Міхнік і водночас відзначає, що для польського читача особливо цікавим повинно бути ставлення О. Забужко до Української повстанської армії. За словами редактора, українська письменниця не намагається заперечувати жахливих убивств польського населення, але й звертає увагу на контекст і нагадує, що роль УПА не можна зводити лише до антипольської акції. «У вояках УПА Оксана Забужко бачить символ чесності і трагізму українського минулого. Вона нагадує, чим була етика УПА, людей, від яких радянська влада вимагала відмови від ідеалів, за які вони боролися», – пише редактор А. Міхнік.
Сама письменниця в розділі, присвяченому польсько-українським відносинам, відзначає, що від спільної історії, в якій було багато і доброго, і поганого з конфліктами й незагоєними до сьогодні ранами, два народи просто не втечуть. На її думку, справжнього діалогу у справі трагедії на Волині не буде доти, доки УПА не визнають як сторону антитоталітарних рухів опору та формацію, що воювала за незалежність України. Таке визнання повинно прийти не лише з боку українського уряду, але й з польської сторони. «Саме це становить ядро проблеми, бо, говорячи А, треба сказати й Б – визнаючи незалежність України, не можна не визнавати боротьбу УПА», – говорить Забужко, нагадуючи, що українські партизани ініціювали повстання в радянських таборах, захищали свій народ від чергового Голодомору 1947 р., через що він мав менший розмір, а до їх традиції опору відносилися українські дисиденти 60–80-х років ХХ ст. Забужко вважає, що зближенню сприятиме ширше усвідомлення культурної спорідненості між поляками та українцями, цінування взаємних внесків у це багатство і популяризація таких зв’язків у мас-медіа.

В інших 15-ти розділах «Палімпсесту» О. Забужко, відповідаючи на запитання своєї співрозмовниці, розповідає про дитинство в Луцьку та Києві, козацький родовід сім’ї з боку батька та матері, патріотичне виховання, кагебешні обшуки в помешканні і те, що за вживання української мови в дитинстві її обзивали «бандерівкою». Ділиться також міркуваннями щодо своїх відомих книжок – «Польові дослідження з українського сексу», «Хроніки від Фортінбраса», «Музей покинутих секретів» тощо. Пояснює, чому не можна забувати про таких письменників, як Тарас Шевченко, Іван Франко і Леся Українка. Щодо останньої тлумачить, чому її дратує зображення письменниці у вишиванці та з віночком на голові. «Палімпсест» – це також аналіз українського руху шістдесятників, відносин з діаспорою, державних перетворень початку 90-х років, першої конфронтації з західним світом тощо.
Варто згадати, що О. Забужко повернулася з першого виїзду до США з цікавим спостереженням щодо системи освіти. За океаном вона якийсь час працювала викладачем у вищому навчальному закладі. На її погляд, якщо колись завданням системи навчання було дати людині знаряддя для критичної оцінки дійсності та побудови власних думок, то сьогодні увесь цей процес зводиться до вишколення молоді заповнювати тести. Але найсумнішим висновком є те, що письменниця називає Україну «закапсульованою державою» з радянських часів. Спроба візуалізації цього вислову насправді може допомогти зрозуміти не лише минуле, але й сьогодення та проблеми з визначенням шляху розвитку для української держави.
До кінця року «Палімпсест» має вийти і в українському перекладі. Варто нагадати, що І. Хруслінська, користуючись жанром інтерв’ю-ріка, раніше говорила про українські справи з відомим українським істориком Ярославом Грицаком. Запис цієї розмови вийшов друком 2009 р. Чотири роки раніше опубліковано книжку «Wiele twarzy Ukrainy» (пізніше перекладена українською), де І. Хруслінська в інтерв’ю з головою ОУП Петром Тимою ознайомлює польського читача з поглядами українських інтелектуалістів. ■

«Говорячи А, треба сказати й Б».