Ukraiński palimpsest. Oksana Zabużko w rozmowie z Izą Chruślińską, Przedmowa Adam Michnik, Kolegium Europy Wschodniej im. Jana Nowaka-Jeziorańskiego, Wrocław, 2013.

Ніхто не заперечить, що в Польщі про Україну пишуть багато, і хоча й не завжди добре, але певного рівня дотримуються. Натомість проблемою чималої кількості польських публікацій, присвячених українській історії та сьогоденню, є те, що пишучи про українців, автор пише переважно через польське сприйняття свого східного сусіда. Вочевидь це найпомітніша риса постколоніального мислення, що нерідко ще присутня в поляках. Україна нас цікавить тією мірою, якою це має зв’язок із заплутаними вже тисячу років стосунками поміж мешканцями минулих та сучасних Польщі й України.

Але цього разу знана польська незалежна публіцистка, спеціалістка з українських питань Іза Хруслінська повела себе інакше. Її вже практично всюди знають ті, хто цікавиться даною тематикою — завдяки її попереднім розлогим інтерв’ю з українцями та захопленню українською справою.

У видавництві Колегіуму Східної Європи якраз вийшла книга «Український палімпсест». Останнє слово є виразним з точки зору його суті. Як і в стародавніх палімпсестах, обидві учасниці розмови відкривають щораз інші сфери знань про українську літературу, культуру та історію. Біографія Оксани Забужко є відправним каменем для описання краю її прадідів, дідів, батьків та врешті — України і її самої. Завдяки цьому природному підходові для нас відкриваються нові епохи. Україна, переполовинена окупантами в революційні часи, момент виникнення самостійної держави та встановлення влади більшовиків, Радянська Україна в часи «коренізації» та Голодомору, підпольська Галичина, німецька окупація та наступні радянські десятиліття, незалежна Україна за часів Кравчука, Кучми, Ющенка та Януковича...

Передусім однак захоплює власне центральна постать книги — Оксана Забужко. В Польщі з її творчістю більшою чи меншою мірою ознайомлене досить символічне гроно інтелектуалів, що мають інтерес до східної тематики. Популярними стали лише її «Польові дослідження з українського сексу», перекладені польською та відтворені у вигляді спектаклів на театральній сцені. Фактично, у Польщі Забужко сприймають як феміністичну письменницю із західним світоглядом. Звісно, в цьому є доля правди, але розмови Хруслінської та її ерудовані запитання показують нам, як міцно творчість письменниці закорінена в спадщині української культури. Постійні, майже ритуальні згадки про Лесю Українку у випадку Забужко невипадкові — вона дійсно сформувалася під впливом цієї письменниці.

Як бачимо, Забужко є чи не ідеальним доказом того, що поєднання «західної» й «національної» версій України та її культури можливе. Кооптація тих зразків літератури, що походять з американської, польської чи західноєвропейської, не означає відкидання багатства української народної культури, а детальні відомості про незабронзовілі життя Шевченка, Франка чи Лесі Українки не означають заперечення їхнього місця в пантеоні. Завдяки Хруслінській помічаємо, як Оксана Забужко та її творчість доводять нам: українським письменникам вдалося те, що далеко не найкращим чином намагається реалізувати президент Янукович та його команда — перебування поміж Росією, Європою та національною традицією, використання кожного із джерел, але не занурення в жодне з них.

Окремий фрагмент — це ставлення Забужко до Польщі і поляків. Те, що ця книжка вийшла якраз на волинські роковини, є надзвичайно позитивним поворотом долі. Забужко, слідуючи за постулатами Грушевського, ні на мить не прощається з українськими історичними пріоритетами, але виказує теж симпатію щодо поляків та — на противагу до «батька української історіографії» — цінує вплив поляків на українську історію та культуру. Підкреслює також роль польської мови у своєму власному формуванні.

Поруч зі спогадами з часів тоталітаризму найбільше вражають висловлювання авторки про змарновані шанси української незалежності. Випливає з них чимало висновків, але найпомітнішим є той, що українську незалежність можна було набагато успішніше будувати. І хто знає, чи на покращення ситуації вже не є надто пізно.

Лукаш Ясіна, керівник східного відділу тижневика «Kultura Liberalna», працівник Інституту журналістики та суспільної комунікації Люблінського Католицького Університету, Ph D.

Оксана Забужко — багатогранна українка.