Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.
Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.
Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».
Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних. www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
«Докомп’ютерна антиутопія» — так сьогодні Оксана Забужко визначає жанр свого прозового дебюту в 1989 році. Це — «Книга буття. Глава четверта», вперше опублікована у харківському журналі «Прапор» (нині — «Березіль»). Хіба могла авторка передбачити тоді, що за рік-два перші громіздкі ІBM, шифри й коди яких могли розібрати нечисленні спеціально навчені фахівці, почнуть поступово перетворюватися на компактні PC та ноутбуки, здатні заволодіти часом і розумом кожного з нас, і що її фантастична повість виявиться не такою вже й фантастичною? У книжці йдеться про ще не «комп’ютерне», але повністю автоматизоване, врегульоване суспільство, кожен член якого має стати повноцінним членом Цивілізації — пройти Ритуал, виконавши нормативи вбивства. Інакше кажучи, Забужко відсилає нас до Книги Буття в Біблії, в четвертому розділі якої йдеться про Каїна та Авеля. Але в Забужко не Каїн, а Авель вбиває свого брата, після чого дістає ім’я вбитого... Та якщо «Книга буття» — це пошук людиною життєвих цінностей, орієнтирів, зрештою, власної «людськості», то повість «Інопланетянка» — це самоідентифікація і самореалізація людини. Символічним є те, що в «Книзі буття» чоловік бореться за своє власне, не нав’язане суспільством життя, натомість жінка-інопланетянка шукає в житті певний сенс. Якщо для Авеля з «Книги буття» мистецтво — це чинник, що визначає людину як іще «живу», то для Ради-інопланетянки мистецтво — це спосіб життя та засіб самовираження. І саме мистецтво рятує її від іншого світу, «третього ступеня свободи», куди так запопадливо запрошує її Посланець. Рада відмовляється, бо після відвідин нового виміру обов’язково мусить потрапити на Землю, аби «написати про побачене». Таким чином, народившись інопланетянкою, Рада не погоджується на демонічні спокуси полишити нерідну й не зрозумілу їй планету, яка ніколи не мала її за свою. Вона залишається, відчуваючи в собі можливість чинити вплив як митець. Цією «біблійною» жертвою головна героїня приймає естафету в невдачливого Авеля, доводить гру до логічного кінця, і коло нарешті замикається.
Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/CULTURE/oksana_zabuzhko,_kniga_buttya_glava_chetverta,_vidavnitstvo_fakt.html
