…Насамперед вдячна за можливість ознайомитися з творчим вмістом Вісника міжнародного поетичного конкурсу Чатує в століттях Чернеча гора, відчути емоції, що затьмарюють пам'ять від побаченого по телевізору в новинах, почутого від близьких і рідних про важкі обставини, що спіткали східну частину України і Кримський півострів. Вічна пам'ять героям, що віддали життя в боротьбі за визволення України на окупованій території. Слава військовополоненим, які повернулися додому, хоч на сьогоднішній день доля багатьох ще невідома, але сподіваюсь, що спільними зусиллями, наші відважні солдати, найдорожчі українські діти повернуться додому живими.
В даний час дуже важливо підтримувати зв'язок в спілкуванні, навіть коли письмовий зв'язок буде перервано, слід шукати будь-яку видиму чи невидиму ниточку, щоб його відновити і налагодити.
Добре, що у віршах міжнародного поетичного вісника люди виливають власні емоції, страхи, переживання будь-то негатив чи позитив. Поети і письменники надзвичайно чутливі люди, творчість, яких досить делікатно сприймається звичайними пересічними громадянами.
В зв’язку з вагомими причинами не мала можливості, залишити думку про другий міжнародний поетичний вісник, але всі вірші досить чуттєві і глибокі, які формують собою спільну колективну думку, але мала змогу ознайомитися з кожним віршем, що входить до збірки.
Вдячна за можливість моєму віршу «Сновида» бути надрукованому на сторінках літературно-мистецького журналу Склянка часу. Для мене дуже приємно і з честю сприймаю можливість бути надрукованій на сторінках СЧ разом з авторами, поетами, прозаїками, членами НСПУ, членом МСПУ з творчістю яких знайомлюсь і досі. Письменники і поети трохи відірвані від землі люди і навіть вік абсолютно не впливає на творчість, адже це художники, які втілюють в життя надзвичайно цікаві події, насичуючи їх фарбами, пізнаючи смаки читача різного віку. Скільки б років не було б письменникові, письменник завжди залишається в душі маленькою дитиною, котра вносить і дарує поміж рядків частинку себе, а зовні просто змушений відповідати своєму вікові і захищати власні письмові труди від людських насмішок, неуваги, байдужості. Далеко не кожен може виносити свою творчість на громадський розсуд. Поети і письменники – маленькі діти в душі, навіть коли зовні їм сімдесят , такі люди варті підтримки, заохочення, визнання, розуміння лише для продовження своєї справи. Саме для них і був написаний вірш «Если, только, Credo», а особливо адресовані такі рядки:
«В чём сила каждого стиха?
В нём каждая букова написана с душою.
Порой не замечаем мы, когда стихами
Душа поёт сама с собою.

А сколько описей мечты, мерцаний звёзд,
Мельканий странных силуэтов.
В стихах изображён же крик души,
Где бьются тысячи сердец поэтов.

Пусть говорят, что стихами,
До Бога не докричишься громко,
Но я ведь знаю,Что Он услышит
молитву малого ребёнка!»

З III міжнародного вісника поетичного конкурсу, сподобався вірш Абравітової Наталії Іванівни «Сон» , а саме рядки : «…одно у вас на всех есть небо, звёзды, солнце, народу братскому никто из вас не враг!» Досить глибокі слова, що формують собою посаткову думку про третій вісник поетичного міжнародного конкурсу.

Приємно знайти маленьку перлинку у вірші «Философия» Базиленко Дмитра Григоровича, а саме:
«Я вас люди не сужу, просто рассуждаю.
Капли истины ищу и в стакан сливаю.
Если станет сатана надомной глумится.
Протяну ему стака, предложу напиться.»

Подобається вірш Бендебері Людмили Євгенівни, а саме рядки:
«… Їм байдуже, що ще не встигла сину
Усю життєву мудрість мати передать,
Що схоронила не дитя, а душу –
Підступна куля обірвала цілий рід!
Я їм у вічі правду мовить мушу:
«Спиніться! Вас же мати привела на світ!»
Чудові рядки Даника Володимира Олексійовича з вірша «Бандура – це душа вкраїни…» , а саме :
«Озвуться струни солов’їно,
Де доля – як гірка межа…
Бандура – це душа Вкраїни!
Висока, трепетна душа. »
Гарний вірш Космен (Єрьоміної) Ірини :
Не домовились пани,
Щось не поділили,
І на сході України війну розпалили!
Шахти, школи, магазини
Все порозбивали,
Бідні мешканці Донбасу
Жах війни зазнали.
Діти плачуть довгі тижні
Без води і хлібу,
Мати сльози утирає,
Не подасть обіду.
Ледь живі сидять в підвалі
Баба з дідом тужать:
«Чи сьогодні будуть спати,
Чи «гради» оглушать?»
Немовля кричить нестерпно
До грудей припало,
Але в жіночки матусі
Молоко пропало…
А дитя кричить голодне,
Зводить з глузду мати,
Все навколо загуділо,
Мов при землетрусі,
Падають снаряди
І кричить бабуся:
«Ой! Нема вже, діти, хати!
Як же будем жити?
Як тепер нам зимувати,
Де дітей зігріти!?»

Чуттєвий вірш Бойко Олесі Миколаївни «Єднаймося брати і сестри» :
«Моя оголена країно,
Тебе нічим не подолати,
Бо тіло тлінне, ну а душу
Кати не зможуть закопати…»
Влучний вірш Бондар Тетяни Олександрівни «Одна на всіх», а саме :
«… І час побіжить - засміється,
І в кожному серці озветься.
Любов, що так довго дрімала,
Надія, що сили давала».
Чудовий вірш Бритик Євгенії «Україна» :
Зажурилась Україна… Плачуть карі очі …
Що від неї чужі люди з автоматом хочуть?
Плаче, плаче рідна ненька, розпустила коси.
Ніжні ніженьки біленькі не збирають роси.
Чом не радуються люди цим степам чарівним?
Чи забули: перед Богом все одно ми рівні ?!
Чи ти маєш п’ять будинків, чи одну хатину,
Бережи й цінуй єдину рідну Україну!
Нащо бєш її в обличчя, палиш русу косу?
Нащо сорочки здираєш, залишаєш босу?
Пригадай же : ти – людина, не тварина дика.
Приберімо свої кігті, заховаймо ікла!
Люди! Люди, схаменіться! Брат іде на брата!...
Треба розвивати рідну, а не руйнувати.
Не цурайтесь схід і захід, ви сім’я єдина.
І тоді розквітне ненька , встане Україна!
Об’єднаймось, як раніше, візьмемось за руки
Щоб з усіх куточків світу чути щастя звуки.
Боже, поможи Вкраїні час цей пережити!
Тільки разом українці зможуть все змінити!!!
Хорший вірш Вовнянко Анатолія Захаровича «Схаменіться» :
«Майдан стояв за справедливість,
За гідне праведне життя.
Здається втрачена можливість –
Народ у шоці сум’яття.»
Гарний вірш Гавришко – Бабічевої Алли Геннадієвни «Однажды утром» , а саме рядочки :
«Так хочеться в рутину красок
Холста безликого утра
Вписать поспешно без опасок
Войны попедное : «Ура!»
Також подобається вірш Гонтарук Любові з досить впевненими і мужніми словами.
Сподобався вірш Олеш Віри Богданівни «Час любити Україну!»
Одні ділили й продавали,
А інші – що гріхи таїти,
Десь під шумок теж грабували,
Щоб й внукам було добре жити…
А хтось на лаві чи дивані
Про те, як треба говорив…
Хтось хабарі давав, хтось плакав,
А хтось до Господа молив…
Молив про близьких і далеких,
Про тих, хто вийшов на майдан,
Хто у бою був, як у пеклі,
І хто за нас життя віддав!
І вже несе небесну варту
Найкращий світлий легіон,
Щоб на Землі у рідну хату
Не ліз з Москви хамелеон!

Хороший вірш Охріменко Віктора «Україна модерна»:
Дуже комусь треба, щоб моїй Вкраїні
Стрічечки й віночки з голови хтось стяг;
Щоб забула мову й пісню солов’їну,
І вербу й калину, й жовто-синій стяг;
Щоб шаровари зняла й гопак не танцювала,
І борщу не їла, галушок, ковбас,
Цукру щоб не мала, взимку замерзала,
Плакала й благала : «Пожалійте нас!»
Хочу, щоб Вкраїна в космосі літала
На своїх ракетах й літаках своїх,
Щоби хліба й сала свого вистачало,
І, хіба дрібничку, брала у чужих.
Щоби карооко і червонощоко
Їздила в «Тойотах», і на заздрість всім
На модерних нотах кожної суботи
Могла під карооке співать, вкраїнський гімн.
Життєві рядки Паливоди Петра Семеновича з вірша «Мальви під вікном»:
Там на сході падають не дощі, а гради,
У диму сховалося сонце золоте,
День і ніч лунає там гуркіт канонади
І земля від болю стогне і гуде.
Чудовий вірш Прокопенко Світлани Іванівни:
Ми не змагаємось з Шекспіром на словах,
У нас свої думки, свої поети своя мова,
І не рівняємось на чужих зівак,
У нас своя війна, а в ній свої герої.
Здавалося б, ну що такого станеться,
Що ми повстанемо із заржавілих скринь,
Повитягаємо пом’яті прапори,
І просякнемо їх і кров’ю і любов’ю.
Але знайшли в собі і дух і силу,
У серці поселили боротьбу,
І кров’ю, як дощем, бруківку окропили,
Хоч полягли в бою – не канем в забуття.

Хороший вірш Старченко Віталія Івановича «Сповідь рабів» :

Ми горді тим, що ми не горді люди,
Що нам чуже рідніше за своє:
Ми за взірцем Іскаріота Юди
І Бога, й совість бісу продаєм.

Ми горді тим, що куца пам'ять в нас,
І за короткий зір, щоб осягнути
Великий шлях, який проклав Тарас
З рабів та грязі у свобідні люди.

Нам досі зручно жити на колінах –
І підвестись не можемо, бо ми
Німі цеглини у кремлівських стінах,
Кайдани й грати власної тюрми.

Ми ні на мить не прагнемо спокути,
Бо наші шлунки – наші вівтарі.
Повітря волі не лоскоче груди
І нудить сяйво вільної зорі.

Ми горді тим, що ми не горі люди,
Що ми підніжки хижого орла,
Що варті ми Іскаріота Юди,
Бо зрада наша – то голгота зла…

Сподоався вірш Стасюка Миколи Івановича:
Перед Богом стану на коліна,
Хоч раніш ніколи й не ставав:
Хай живе народ мій й Україна
Серед інших націй та держав.

Боже наш, ти сильний й милостивий!
Покаравши гріх, допоможи –
Край ти мій, чарівний і красивий,
Для нащадків наших збережи.

Підніму до неба я зап’ястя:
Мій народ нікого не розп’яв -
Подаруй його Вітчизні щастя! –
Якщо горя стільки він зазнав.

Помолюся тихо в самотині
У хвилини болю й каяття:
Дай добра хоч трішечки людині,
А взамін бери моє життя.

Щось за себе… Ні за що тут дбати!
Заслужив – карай мене за гріх…
Тільки ж буду вічно їх кохати,
Українців – кожного і всіх!

Подобається вірш Судус Юлії «Молитва»:

Вже змучилась від пострілів земля,
Хтось відрубав їй , українські крила.
На шиї в нас висить давно петля,
Що українську душу нам здавила.

Мовчать могили наших соколів,
А серце Матері взива до неба:
«О, Боже, зглянься! Нехай щезне гнів, -
Зацькованій країні миру треба.

Хай вірус доброти заразить світ,
Щоб люди спам’яталися нарешті.
Хай стопить зачерствілий моноліт
Ворожості, біди і порожнечі.

Хай закарбується в серцях людей
Дитяча щирість та доросла сила,
Навчи, о Боже, не вбивать дітей,
Країну, що роками їх ростила.

Приспи навіки вулкан пересердь,
Навчи прощати та любити брата.
Хай мир окрилить українську твердь,
Що милосердям сповнить душу ката!».

До речі сама назва вірша несе досить вагомий зміст. Саме під такою назвою були втрачені цінні особисто для мене очерки, коли людина вступає в діалог з Богом захищаючи себе і близьких молитвою. З творчості Володимира Мельниченко «Тарас Шевченко в Москві» сформовані рядки про те, як Шевченків знайомець історик Іван Забєлін писав : «Ум боялся, явится. Умная женщина становилась ведьмой, умный мужик – ведуном, колдуном, вещим. Патриархальное начало допускало ум только в старце. Ум был контрабандою , а знание вело прямо в ад. Еретик было страшное слово, оно означало всякого вольномыслещего, самостоятельно мыслящего». Відомий історик Володимир Іконников зазначав : «Само духовенство было несведуще в книжном учении и тем подрывало доверие к себе.» Побутувало навіть прислів’я : «Кто по латыни научился, тот с правого пути совратился.» Допускалася православна освіта, світська наука заперечувалася.
Хорощий вірш Твердохліб Майї «Единство…»:
Зерно роздора проросло в полях…
И чёрным вороньём молва кружится.
Что слёзы лить?
Благословенная земля – добром и верой нужно нам обьединиться.
Призвать из недр духовных , глубины веков
Всю мудрость предков, Прометея силу,
Козацкий дух Украины родной,
Животворительность рулады соловьиной.
И от души к душе барвинков рушниками,
Рассвета красной нитью вышивать узор,
Вплетая в рок судьбы о будущем молитву,
Самим творить судьбы своей простор.
Для сильных духом нет кордонов и запретов.
«В единстве сила!» - завещал Кобзарь.
Сковороды пророческие строки :
«Да, мир ловил меня, но так и не поймал.»
Что делим до сих пор? Ведь на Земле все братья,
А Украина – гордость той семьи.
Готовы, как один, мы встать единой ратью,
«Спасительным крестом» - Тарасовой Горы.
Досить цікавий і влучний вірш Тилика Ігора Володимировича :
Алхімія Шевченкового слова
На кручах Канівських, понад Дніпром ревучим
Спочив Кобзар, - та пісня не вмирає:
Видзвонює у струнах срібно звучно,
В журбі й Надії словом ожива.

Багато літ минуло з того часу,
Розтанувши у мареві століть,
Та люди йдуть на прощу до Тараса,
Тамуючи сум’яття лихоліть.

Хто він для нас? Поет, Провидець, Гуру?
Чи може той, кого нам не збагнуть?
В одних надію, - в інших смуток будить
В героях – силу, в яничарах – лють.

Він у душі своїй перлину многоцінну знайшов,
Мов Прометей, осяявши буття.
Немов, алхімік перелив у тиглі
Свинець недолі в Золото життя.

Ота, Алхімія Шевченкового Слова
Для українців – вища Таїна
Тож, нумо, всі на Канівськую гору –
Де вітер істини бентежністю пройма.
Також в книзі Володимира Мельниченко «Тарас Шевченко в Москві» розповідається, як в атмосфері бундючного першопрестольного міста поет особливо гостро відчув, що саме Москва (в тандемі з Варшавою) є провинницею бездержавності України, насаджування в Українцях історичного безпам’ятства, яке паралізує волю до боротьби за незалежність.
Саме рута є символом привабливості, тож московська отрута була підступно – запаморочливою, притупливо – дурманною. Не піддатися спокусі «запить з московської чаші московську отруту міг тільки геній».

Подобається вірш Торон Вікторії «Якби себе ми шанували»:
Якби себе ми шанували в дорожній куряві років,
То нині б очі не згасали з війною вкрадених синів.
Не було б вражої навали під грім цинічної брехні
Й братів би наших не вбивали на власній з прадідів землі.
Якби ми справді пам’ятали замучений пташиний глас,
Вони б вказали нам дороги, якими в світі ходить зло,
І шепотом перестороги охолодили б нам чоло.
Не догоджаючи сильнішим, мов недоучене дитя,
Ми не ховалися б у ніші напівсвідомого буття.

І ті, що стали ворогами, нас пізнавали б у лице…
Якби себе ми шанували… Й платили віддано за це.
Чудовий вірш Туровської Лесі Олегівни «Мой дом – на улице в конце»:
… Мой дом на улице в конце,
То с гневом, то с пристрастьем,
Менялся окнами в лице,
При виде новой власти.

У домика была мечта -
Поднять себя неслышно,
И в прошлое сбежать, туда,
Где каждому есть крыша.

Он помнил дивную страну
С бесплатной перекраской,
Где встретил башенку одну,
Где что ни домик – сказка!..

Мечту не повернёшь назад –
Рискнуть? Пойди, попробуй!
И некуда бежать – следят
За этим небоскрёбы…

На домик – домики собрал,
И молвил страстно, веско,
И на борьбу их всех поднял
Под красной занавеской.

Он подал нам простой пример:
Ну, чем не революционер?!

Досить емоційний вірш Утки – Отки Володимира «Журавли» :
Стынет солнышко за буераками
И змеёю ползёт река,
Журавли, пролетая над танками,
Озираются на вожака.

Опускается темень вечерняя.
Стая крыльями бьёт по воде.
И танкисты в накидках кочевников
Что-то жарят на сковороде.

«Нас уроды лишают родины –
Позолоты на серебре.
Мы теперь журавли на «вроде бы»,
Чужаки на своей земле».

Вот летим, будто сходим сходнями
В преисподнюю, крик стеля:
- Это наша, уроды, родина!
- Это наша, уроды, земля!
Дуже подобаються рядки Цизмана Юлiя Ігоровича у творі «Світлом» : «Навіть, якщо пустуватиме творчості первісна ринка, ти не наповнюй грошима чи листям лавровим перлину, попелом ніжності вкрий, і це буде наступна сторінка. Більше за світло з любов’ю в надію у пам’яті глини.»
Хороший вірш Черешньвської Марії Ігорівни:
«Війна зломила наші душі»
Війна зломила наші душі.
Війна ввійшла в наші серця ,
Мов дивний погляд нетямущий
Чому нема цьому кінця?

Чому загинули ці люди?
Розплата за чиї гріхи?
Чому лиш постріли повсюди?
Чому вчорашні браття – сьогодні наші вороги?

За що ж воюємо, скажіть нам?!
І що ми ділимо скажіть?!
У відповідь лиш дощ по вікнах
І зірка в небі мерехтить…

Подобаються рядки з вірша Шиманського Віктора Дмитровича «Вічна пам'ять» :
«… А тому ми благаємо Бога:
«Дай нам розум, терпіння і сили.
Покажи ти нам вірну дорогу,
Бо скількох вже забрали могили…»
Загалом, себто воно нічого особливого у віснику немає, але не байдужим оком можна помітити, як український народ намагається пом’якшити свої бурхливі емоції серед сумних рядків, але ще досить наляканий і зацькований. Навіть не знаю, як краще висловитись чи це західна Україна не готова до таких пережитих емоцій східної України, чи східна Україна не готова ділитися пережитим з західною Україною. Сподіваюсь, що зв'язок між людьми налагодиться, адже в нашій країні є справді відважні чоловіки, котрі десь на сході грохотають за наше майбутнє, перед яким хотілося б скинути капелюха і передати, які вояки відседжуються на західній Україні, доки гинуть українські діти на сході. Та попри все є дійсно не байдужі, які справді чекають повернення українських солдат до рідних домівок, до рідних, до дружин, до коханих та друзів. Для кращого знайомства з моєю творчістю, хотіла б попередити, що основну порцію моїх віршів займає філософія, тому мене подеколи важко зрозуміти, але людина котра намагається мене зрозуміти, а не насміхатися і пройти повз, заслуговує моїх пояснень і моєї уваги.
Прикро, що багато хороших творiв просто губляться серед iнтернет сторiнок, автори яких так i лишаються невiдомими. Коли дитина в сiмi хоче стати письменником це мусить тривожити батькiв, котрi повиннi хоч чимось розрадити i допомогти. Напревеликий жаль я такоi пiдтримки i розумiння в civi не отримала. Хотiла Вас познайомити з талановитою художницею в нашiй сiмi, але судячи з усього Ви вже знайомi.
З повагою Краля Анастасiя

Зв'язок між людьми налагодиться.