Пісня вічної любові.

09.09.2015

ПІСНЯ ВІЧНОЇ ЛЮБОВІ

Саме так. Дослухаюся до поетичних одкровень Романа Бойчука і музичних
таїн Михайла Герца, і починаю розуміти, що у слові, у музиці можна спинити
мить. Таки можна. Слово і звук, ніби світлина, фотографічно окреслює нам
певний духовний, душевний стан тих людей, яким Всевишній дарував талант
стукати в людське серце.
Слухаючи музику, перечитуючи слово, вловлюю багато фраз, які тематично
окреслюють пісенник ˝Спини цю мить…˝. Ну, хоча б кілька із них. Наприклад,
˝де схід сонця цілує росу˝, щоб ˝зі слів зробити букет Вам замість квітів˝,
адже ˝на відстані руки в мої приходиш сни˝, бо ˝поезія до кави, мов десерт˝. І
раптом ˝батьківських садів не торкнуться морози˝, хоча ˝крізь безсоння гармати
гримлять˝, а тому ˝морози ввібрали скроні, заплелись в косу˝, і боляче ˝палає
кров’ю небокрай˝, паралель – ˝важке і чорне дихання війни˝. Це про Донбас
сьогоднішній.
Роман Бойчук охопив словом чимало тем: мама, рідна хата, кохання, честь
і добро, гідність, буття понад простором і Україна. Ніби самозагляд: а яка ти,
людино? А які ми люди? Хто ми на цій землі?
Піснетворець Михайло Герц на відстані сльози вхопив слово Романа
Бойчука і одягнув його в імпозантні шати мелодій.
Я нарочито на початку не називав розділів книги. ˝Це усе – Україна моя˝ –
як звіт, як молитва, як самозагляд у совість. І зовсім не є несподіванкою ˝Равлик
на кораблику˝. Дітям присвята. Тим, хто завтра візьме кермо до рук.
Дослухаюся до пісень і чую якусь дивовижну відстань між вчора і завтра,
бачу в пісенній уяві двох творців – веселку, що коромислом із Прикарпаття сягає
в Закарпаття. А відтак на всю Україну. Пісні, ніби краплини дощу у спекотний
день. У нашу українську пісенну родину ці пісні будуть ще однією доброю
сторінкою любові. Я не кажу про надзвичайність. Ні. Я кажу про особливість.
Роман Бойчук і Михайло Герц попросилися до наших сердець з добром. Бо
нині багато різного написано. Але не завше доброго, щирого.
Тут навпаки. Хоча можна сперечатися про форму пісенну, про те, що не
кожне слово може бути піснею. Можна. Але це вже на розсуд слухацького люду:
що кому до вподоби. Або вальс, або щось жвавіше, або на загал тихе мовчання в
музиці. У цих піснях я це відчув. Відчув благородство, а разом з тим шум смерек
та дзвін гірських потоків. А ще сучасний день: апокаліптичний і перспективний,
дивовижний і сумовитий. У всякому разі пісні Романа Бойчука і Михайла
Герца вас не залишать байдужими. Будете радіти і сумувати, погоджуватись і
заперечувати. Але будете. Бо вони на моментину спинили мить. Завтра буде
інший день. У авторів народяться нові ˝пісні вічної любові˝. Інакше й бути не
може. Пам’ятаєте, як колись сказав письменник Григір Тютюнник? Нагадаю: ˝...
немає загадки таланту, а є вічна загадка любові˝.
Хай благословиться пісенний світ Романа Бойчука і Михайла Герца на
щасливу дорогу! З Богом! Бо це справді ˝пісня вічної любові˝. А що може бути
кращим?

Богдан КУЧЕР
Заслужений журналіст України,
автор і виконавець власних пісень