Піратська тема неабияк нав’язла на зубах в українських читачів і глядачів за останні десять років. Беручи до рук першу частину трилогії «Скарби Примарних островів», я не збиралася знайти там щось нове чи незвичайне. Не надто надихала й обкладинка, де принц призначив побачення своїй русалоньці, чий вигляд аж ніяк не претендував на хоч якесь поняття про красу.
Однак, уже з перших сторінок стало зрозуміло, що споглядання обкладинки завело мене, як читача, явно не туди. У творі не було ні принца, ні його любої русалоньки. Хоча і принц і русалка стрілися на сторінках, але в якості другорядних персонажів.
Натомість у творі діють піратські капітани. Саме капітани, а не та завжди п’яна юрба однооких кульгавих піратів із папугами, як їх нині часто змальовують у більшості книжок і фільмів.

Піратські капітани – напрочуд серйозні люди, у них погано із почуттям гумору і багато ворогів. Одним із головних героїв твору є саме піратський капітан – Ярош Сокіл. Однак, це не перевтілення одурілого від свого минулого Джека Горобця. Ярош Сокіл значно глибший і яскравіший персонаж, який внутрішньо розвивається протягом усього твору.
Починається книга з того, що якась таємнича істота, що ховає своє обличчя, дає піратському капітанові зачаровану карту скарбів. Хоча надалі героям буде не до скарбів, тут би життя зберегти, а не те щоб збагатитися.
Загалом, безумовною чеснотою цієї пригодницької книги у стилі фентезі є саме психологічний розвиток персонажів. Незалежно від того, ким є герой – чарівником, піратом, колишнім служкою Імперії, нащадком давнього народу чи дитиною, якій поталанило опинитися на борту піратського корабля, – він буде розвиватися і рости емоційно. І чим складніший персонаж, тим більше на його шляху стрінеться пригод і випробувань. Іноді важких і небезпечних.
Героїв у цьому творі багато, іноді в них трохи плутаєшся, але, схоже, таки всі, кого Ярош Сокіл збирає до своєї нової команди (а це обов’язкова умова, щоб знайти скарби Примарних островів), для чогось потрібні. Зважаючи на те, що це об’ємна трилогія, думаю, що всіх їх буде розкрито, а роль тої чи іншої особи стане зрозумілою далі.
Твір поліфонічний. Він розвивається не лише сюжетно, але й ідейно та філософськи. У багатьох героїв «своя правда». Всі мають свій погляд на те, що відбувається.
Головний конфлікт твору також поліфонічний: це світоглядний конфлікт між Духом Імперії та Морем, яке є уособленням свободи; це конфлікт за панування над світом між Імперією і Піратським братством; і нарешті це особистий конфлікт між Ярошем Соколом і радником Імператора, прадавньою істотою, яка й збудувала Імперію, а тепер збільшує її вплив шляхом завоювань, підкупів і різноманітних хитрощів.
Ще однією чеснотою книги хочу назвати її сюжетну складність, підкріплену світоглядною філософією. У творі багато сюжетних ліній і розгалужень, що робить його кінематографічним. Камера може слідкувати за кожним із персонажів, незалежно від важливості їхньої ролі у сюжеті або належності до табору «своїх». Наприклад, деякі сцени читач бачить через світосприйняття «ворогів», що не типово для твору такого жанру, але дає можливість осмислити різні точки зору персонажів, що робить твір цікавим і для дорослої аудиторії.
Сюжетних ліній багато, вони переплітаються, але основних, майже неперервних дві: шлях, яким іде піратський корабель, на якому збирається нова команда Яроша Сокола, і шлях від Імперської столиці до моря, яким слідує юнак Сашко. Цій людині судилося зустрітися з багатьма піратськими капітанами і значно вплинути на долю цього фантастичного світу, його очима читач бачить Імперію та дізнається про деякі її страшні злочини, разом із ним вчиться розуміти, наскільки неоднозначними можуть бути людські вчинки. Зрештою, наприкінці першої книги, Сашко і Ярош Сокіл зустрічаються і вже разом продовжують шлях.
Минуле – важлива складова цього твору. Минуле є у кожного з персонажів, про нього постійно кажуть, частину спогадів «показують» наче в реальному часі за суто кінематографічним принципом. Дізнаючись щось нове про того чи іншого героя, часто читач змінює своє ставлення до нього. Це також додає книзі складності і поліфонічності сприйняття.
Окремо потрібно відмітити дуже гарну образну українську мову і велику кількість метафор, які створюють потрібну для сприйняття твору атмосферу. Текст густий і насичений подіями, багато з них підкріплені серйозним філософським осмисленням та психологією, емоціями...

Висновок: Безумовними чеснотами цієї книги є оригінальність та захопливий складно побудований сюжет, яскраві персонажі. З мінусів можу вказати насамперед складність твору для сприйняття дитиною і повну невідповідність ілюстрацій та оформлення самому тексту. Це той випадок, коли твір, чия основна аудиторія – дорослі, мислячі люди (але його сприймуть й емоційно та розумово розвинені діти), було помилково віднесено до середнього шкільного віку.

Важливо: Перевидання відрізняється за обсягом і віком аудиторії. Це вже книга для дорослих.

Наталія Дев’ятко «Скарби Примарних островів. Карта і компас».