Короткі відгуки на короткі оповідання.

10.11.2015

IV – й міжнародний конкурс на краще коротке оповідання «Zeitglas – 2015»
Короткі відгуки на короткі оповідання
1. Антоніна Остролуцька. «Блакитний будинок».
Невелике оповідання – короткі спогади про життя в будинку Лесі Українки, просто два-три епізоди з філософським закінченням і подякою будинку. Подяка і нам, що були з авторкою на протязі однієї сторінки.
2. Віола Віхлевщук. «Афганістан».
Фантастичне оповідання, читаючи яке розумієш, що мова йде не про Афганістан, бо авторка, яка народилась в часи закінчення афганської війни, не могла його знати. Якщо б вона назвала оповідання «Донбас», це було б ближче до істини. Зрозуміло, що вона в художній формі висловила своє ставлення до сучасних нам подій: «Сделать это в качестве отмщения тем, кто хотел бы забыть о случившемся. Возродить память о государстве, чья судьба была решена группой людей, не имеющих никакого права на подобные решения». Про кого тут мовиться? Кожний вирішує сам.
3. Микола Субота. «Божа рідня».
Щиро написане оповідання про дитячі роки, про помилки і розкаяння, про гарних людей, які вчили жити. Написано ніби простим сільським хлопцем, навіть з орфографічними помилками та місцевими виразами, що створює відчуття справжності. Гарне, світле оповідання з оптимістичним кінцем.
4. Александр Волков. «Аня и попугай»
Можна сказати: побутове оповідання. Мотивоване, правдиве, добре написане. Але чогось в ньому не вистачає. Який висновок можна зробити: дивись не на зовнішню красу, а на вчинки? Банально.
5. Эллина Свенцицкая. «Письмо к сестре».
Краще не називати цей твір оповіданням. Та і не відповідає він умовам конкурсу. Скажимо так: текст, написаний у стилю модного на заході напівмарення. Теж непогано, що примарилось – те примарилось. І вийшло щось подібне до есе. А як ще писати, коли Світ загубив розум, усе змінюється і невідомо, що буде?
6. Влад Наслунга. «Сумління».
Про свій твір писати не буду. Дякую, що надрукували.
7. Кристина Шевлякова. «Не размениваясь».
Це не оповідання. Роздуми, можливо – есе. Про життя, про кохання, про подружнє життя і навпаки. А висновок? Автор і досі не знає, що робити. Але ж майже усі не знають.
8. Таміла Чупак. «Дорога до храму».
Невеликий закінчений твір про потрібність людини у надійному, сталому, перевіреному часом і життям минулих поколінь.
9. Виктор Шендрик. «Калитка».
Не знаю, чому ця новела не є твором конкурсу “Zeitglas-2015”. Може помилка редакції? Навряд чи причиною є перевищення обсягу сторінок, текст Еліни Свенцицької такий самий. Легкий наліт потойбічного, чортівщини, дозволив автору новели як увійти в спогади про минуле, так і вийти з них. Було цікаво читати написане, бо я народився і жив в тому ж місті, що і автор. Тільки на 18 років раніше, коли автор народився, я вже поїхав. Але можу засвідчити: усе написано вірно. Не заважає декому згадати, як усе колись було, а також, що усі ми з минулого, яке спільне для нас.