Вікторія Гранецька. Мантра-Омана. Харків: КСД, 2011 – 240 с.

Булгаковський Воланд зауважив: після смерті кожен отримує те, у що вірував протягом життя. Чи сподобалася нова реальність Єві, головній героїні роману Вікторії Гранецької «Мантра-Омана», це питання доволі сумнівне.

Взявши до рук книжку, вивчивши анотацію і доданий видавництвом до неї відгук популярної авторки, книголюб тут же може дійти висновку, що тримає у долонях ще одну нову-стару історію про буремне життя у великому місті на кшталт «крізь терен до зірок», розраховану на загал. В принципі, це не так далеко від істини, от тільки письменниці з Вінниці треба віддати належне: на відміну від колежанок по перу, більшість з яких нещадно крають серця і очі читачів мало схожими на справжню реальність історіями, Вікторії вдалося не лише створити привабливо-хтивий образ міської і офісної жінки-вамп, а й певним чином посміятися з нього, показавши при цьому його безпорадність.

Центром «Мантри-Омани» є життєва крива Єви – сучасної жінки з натяком на гламур, яка, аби отримати своє, ніколи не гребує тим, що доля підсовує їй під ніс. Читач знайомиться з жінкою у момент її внутрішньої кризи, коли сповнені містикою сни, а точніше – один сон, вже майже не відрізняється від реальності, що у свою чергу приводить Єву до страшних наслідків.

Гламур – це відчайдушна спроба стати аристократом там, де їх не буває і не буде апріорі. У цьому визначенні і криється усе Євине життя, принаймні ота його частина, яка показана у романі письменниці. Як я вже згадував, Вікторія Гранецька добре скомпонувала обидві реальності своєї героїні, виставши на осуд читача темний і світлий бік її душі. За зовнішністю моделі, відбіленим волоссям і брендовим одягом, Єва намагається ховати усю простоту власної натури, яка періодично вилазить на світ божий у вигляді спогадів і рефлексій за минулим, давно втраченим життям. Говорячи мовою режисерів, то була лише перша серія, події якої висвітлені у серії другій, що подається читачеві у вигляді роману. Читаючи твір, він дізнається про корені нещастя і помилки молодої жінки, які і приводять до її до фатального не розуміння різниці між сновидінням і реальністю. Як наслідок – дах п’ятизіркового готелю і спроба поглузувати з демонічною особи – Ловця Снів, образ якого проростає з так званого «минулого життя».

Окремо треба згадати і про мову «Мантри-Омани». Очікуючи на звичне для української жіночої прози солов’їне щебетання, читач раптом наштовхується на стиль і жарти, варті самої Джайніс Джоплін. Письменниця не гребує ані подробицями, які належні пані зазвичай пропускають, ані міцним, влучно вписаним у текст слівцем, що вдало підкреслює емоційний стан героїні у тій або іншій ситуації. Не позбавлений твір також і здорового гумору, що лише додає впевненості у тому, якою метою керувалася авторка під час роботи. До речі, тут Вікторії знову треба віддати належне – абсолютно нічого зайвого. Межі пристойності і непристойності «Мантри-Омани» дотримані настільки грамотно і чітко, що це дозволило їй стати переможцем у найпопулярнішому конкурсі для письменників. Рукопис справді був вартий перемоги, і це можна зрозуміти вже на перших сторінках книжки.

Безсумнівно, «Мантру-Оману» Вікторії Гранецької одразу можна внести до категорії жіночих романів. Однак це буде лише плюсом, бо завдяки авторці і її дебютному твору, грані української жіночої прози значно розширилися, що по-своєму дає і підкріплює надію на появу нових поколінь письменників, які розумітимуть: проза, як і мистецтво загалом, має бути різною – солодкою, брутальною, чарівно-веселковою, трешево-огидною. Таким є життя навколо, буває і блакитне небо з яскравим сонечком, а буває і дощ з гострим камінням під ногами. Тому автор вільний користуватися найкомфортнішою для нього призмою, крізь яку він бачить навколишній світ.

Майже кожному з нас відомо, що перший роман письменник зазвичай пише про себе або про дуже близьку людину. Отож, цікаво, про кого саме писала Вікторія, розливаючи на сторінках файлу долю доволі успішної, незалежно-залежної, щасливої у кар’єрі, але глибоко нещасної у особистому житті Єви? Ймовірно, на це питання читач має відповісти сам.

P.S. Чому саме «Самсара = Нірвана», про це ви дізнаєтеся, коли прочитаєте роман.

Самсара = Нірвана.