Вдячна за можливість ознайомитися з 75 номером літературно-мистецького журналу Склянка Часу, котрий за роки свого існування лише становиться більше доповненим, яскравішими фарбами художників, злетами поетів, думками журналістів, фантазією письменників, що дарують можливість читачу поринути у світ філософії, знайомитись з творчістю, спогадами, думками, порадами видатних митців сьогодення. Вітаю Вас з таким «юним» ювілеєм, а саме з 20-річчя журналу Склянка Часу.
Сподобались рядки Вячеслава Пасенюка:
Сиротская льгота : две шляпы, три кепки,
А більше ни-ни, остальные плати.
С конечной нас взяли, в затылок закем-то,
Кто убыл, кто отбыл. Теперь взаперти –
до страшних судов, до скончания века,
неясно какого, под. грифом каким.

Ты думаєш, что это ключ, а это даже не отмычка:
Как закорючки ни корючь,
в конце проявятся кавычки.
Поступит, то-то и оно,
Сомнительность всех наших штучок.
Хватает слов, и букв полно,
И мир, как целое, прижучен,
А глянеш сбоку на сюжет
И видиш до чего вторичны
И потемне вший белый свет,
И в нём разбросанные спички.

Под коркою земной, под. хлипким полом
Бугрится глина, ставшая плечём,
Теперь найти б, кто бы взглянул, и понял,
И летопись сквозь клинопись прочёл.

Бадьорить настрій Анатолія Крима вилитий на папері в п’єсі «Остання любов Гетьмана». Особисто від себе хочу висловитись, що отримала задоволення від читання п’єси.
«Відпочиваючи» на присадибній ділянці, мала змогу ознайомитись з творчістю Володимира Самойленка. Непогані очерки в яких зображено життя сьогодення. Здається, що людина відкриває власний світ, демонструючи своє бачення.
Дуже подобається вірш Володимира Даника:
Полёт
Будни – то громко и звонко,
То… абсолютная тишь!
Жизнь – это жуткая гонка…
Даже когда не спешишь!
Только и в жизни, и в книге
Столько стремительных нот:
Скорость – ведь это… не прихоть,
Скорость – ведь это полёт!
Ясность улыбчивой сини,
Неба стревоженный лик.
Жизнь – это старт… А не финиш!
Если к победам привык.
Небо бывает и звёздным,
Вдумчивым, словно прицел.
И ощущение – поздно…
Даже когда ты успел!
Только и в жизни, и в книге
Столько стремительных нот:
Скорость – ведь это… не прихоть,
Скорость – ведь это полёт!

Також до вподоби слова Ілони Буц з вірша «Трансформації», що увійшов до конкурсу «Намалюй мені ніч» : «… Та варто лише забажати і я вся вміщуся на одній лиш твоїй руці, що зручніша за будь-яке ліжко.» Досить цікаві слова і кожен їх розуміє по своєму.
Також хотіла взяти у конкурсі «Намалюй мені ніч» участь, але трішки спізнилась.
Та все-таки можу показати роботу:
******
Такий багряний зорепад
Не кожному побачити вдається,
Як зорі плещуться по хвилі,
Чи це мені лиш так здається.

Зорі немов пронизані на ниточці,
Лиш небо їх гойдає.
Такі дзвінкі в тісній калиточці,
Та хтось їх все-таки впіймає.

Пройма зимівника вся свіжість.
Чогось потрохи не хватає.
Кудись дівається вся ніжність,
Повітря холод навіває.

Така раптова втеча почуттів,
Уже не темно і не ясно.
Та порожнеча… Чи Бог цього хотів?
А зорі досі мерехтять так рясно.

Від вітру холодом проймає.
Чомусь так сумно і мокріють очі.
Немов все небо землю обіймає,
Такі прекрасні в Петербурзі білі ночі.

Попереду дорога у життя.
Та слово піснею хай л’ється.
Слова увійдуть в небуття.
Плаче Земля, а диявола душа лише сміється.

Чудові слова Євгенії Більченко:
«… Таможня Московского патриархата
На блок посту между адом и раем.
Крутые коттеджи, святые хаты…
Страна, в которой мы умираем…

Подобається вірш Вадима Карлова:
Печаль
Наконец, разрешилась печаль,
И от бремени прежних забот
Отделяет надежды вуаль.
Как от ереси чистый синод.

Затухает и пам'ять в углях,
Выгорающих в сполохе снов,
Только мудрости праздный Плутар
Стережёт от проклятий любов.

И поять начинается день,
Одевается в юную плоть,
Торопясь чередою недель
Обрывать искушения гроздь.

А печаль – только оклик любви,
Расстаёмся мы с ней навсегда,
Провожая в ушедшие дни,
Только падает ночью звезла,
Рассыпаясь кусочками льда...!

Досить гарний вірш «Вечерние огни»

Занедужилось, праздничный сплин
Загостился в вечерних огнях,
Как загадочный праведник Трин
С Убежавшей в полночных волнах.

Выпал дождь многозвучной тоской
На ладони раскрытые крыш,
Нарушая уснувший покой,
Будто Карлсон и милый Малыш.

А в черёмухе вырос фонарь,
Раскаляясь меж листьев свечой
И листвы пенноснежный февраль,
Опыляя лучом и дождём.

И дорога в промокших шелках
Отражала гуляющий сплин,
И Бегущую в вышних волнах,
О которой печалился Грин…
Сподобалась коротенька оповідь Маргарити Шеверноги про книгу Вашу книгу «Колючі дерева». Трішки згодом обов’язково ознайомлюсь з цією книгою , так як з Вашою творчістю вже знайома і продовжую знайомитись. Сподіваюсь, що у майбутньому Ви ще не раз порадуєте слухачів, читачів і глядачів. Всього Вам найкращого і нехай Вам щастить!

Вдячна за можливість.