Оновлена версія різдвяних казок, які написала така проста і світла авторка Богдана Матіяш у 2013 р., – добра нагода для мудрого Старого Лева, що так спокійно посміхається з обкладинки цієї книжки, започаткувати за підсумками здобутків поточного року дуже гарну традицію «святкових» перевидань. А відтак, дати можливість читачам створювати власні чудові традиції, наприклад зустрічати Новий рік та Різдво не за святковим столом, а за … Казкою. І навіть якщо у вас немає дітей, ви все одно здатні стати повноправним співучасником Дива. Для цього вам треба просто в різдвяний час читати по одній казці, присвячуючи її тому, кому хотіли б особливо допомогти, але не знаєте, як це зробити…
І коли перегорнете останню казку, тоді зрозумієте трохи більше цього світу – світу, який пережив свій черговий різдвяний цикл, і зможете сказати услід героям цієї казки:
– Так, цього року було дуже особливе Різдво, в якому ми вже знаємо, що таке ніжність.
І тоді, мабуть, зможете побачити, що він, цей світ, став все-таки добрішим, світлішим і довірливішим до людини. А все це вам допоможуть осягнути ті Ангели, які завжди поруч і які допомогли «новонародженому» мирові оселитися у вашій душі. Бо першими, хто нас зустрічає, коли розгортаємо книжку цих диво-казок від Б. Матіяш (яких у книжці всього 11), – це і є ангели, безліч ангеликів у міжтитульному просторі обкладинки, і тих троє найголовніших, що стережуть сон немовлятка Ісусика, майстерно підкорившись художньому перу Володимира Штанка. Вони підготовлюють нас до входження у храм першої «Казки про Королеву та мудрого Оленя», від яких навчимося перемагати свій біль образ та цінувати потребу в людській вдячності: «Хай твій біль за тим, чого не маєш, обернеться вдячністю за те, що є», бо «Коли не можеш бути всім для когось одного найдорожчого, будь усім для всіх».
Але перед тим, як пізнати цю історію, зверніть увагу на присвяту до цієї різдвяної книжечки: Богдана її передусім адресує своєму «Татові, а також Єві, Софійці та Варварі». Присвята Татові – особливо довірлива і відповідальна водночас (коли звертаєшся до Бога не просто «Отче наш», а власне «Тату»). Отже, вже в самій присвяті авторка намагається створити затишний образ чогось по-родинному близького й довірливого – якогось такого особливого світла, в якому навіть кіт себе відчуватиме членом родини, хоч цей персонаж із казки «Жінка і Кіт» «часто дивувався з людських порядків»: «кіт слухав різдвяну службу, сидячи на церковному ґанку й дуже дивуючись із того, що на базар котові ходити можна, а до церкви – ні».
Казки Різдва змушують нас задуматися, чому люди так часто дивуються порядкам, які самі й придумали, хоч насправді нам ще так важко зрозуміти той лагідний погляд маленької дівчинки, в світлі якого «кожен її день був повний світла й вдячності, і, хоч скільки вона ділилася ними з усіма, хто був поруч, у дівчинки їх не меншало». Тому, можливо, через «Сни Богородиці» ми зможемо наблизитися до Бога й відповісти Йому (услід за Марією) на ті запитання, які ставимо собі чи не щодня: «Куди Ти мене поведеш, Боже? Що Ти мені призначив?».
Адже Богданині казки можна також читати як молитву-подяку за прожитий день (чи як доповнення до щоденних молитов) і вибирати відповідний текст залежно від того, який у вас був настрій протягом дня: богородичний чи ангельський, мудрий або просто ніжний, тобто чи день минув у клопотах і справах, а чи залишив по собі приємні враження, так ніби тільки для вас серед снігів порозквітали цілі стежки маків (як і для дівчинки Золотоволоски)… Саме в такі моменти наближення до надзвичайного Світла будеш здатним відкрити для себе ці Казки Різдва, як неквапну молитву пастуха-Авеля, що був переконаний: «в горах добре молитися – ідеш, і за кроками, як за зернинами чоток, можна проказувати молитви».
У письмі Богдани Матіяш є одна особлива риса, яка робить її казкотворчість чарівною: практично в кожній казці можна знайти смачну «родзинку» – слова, які промовлятимуть до читача якось особливо виразно, суголосно до його життя, і це одкровення захочеться передати іншим як надзвичайний різдвяний дарунок від щирого серця – ніби «дар трьох ангелів»: «Хтозна, часом і те, що здавалося не таки-то й гарним, виявляється найдорожчим і найславнішим…». І цей дар неодмінно перемінить сльози болю в гірський кришталь радості, щоб, зупинившись над вертепом новонародженого Ісусика, ти зміг пригадати сон старенького Авеля, якого називали також і малим, й услід за ним втішити свого ближнього:
- Твої сльози – це «твоя радість, бо ти бачив Спасителя, і твій біль, бо ти знаєш, що станеться».
Бо, як вважає дівчинка Золотоволоска, «кожна сльоза – як зерно, і колись із неї проросте найгарніша радість»…
Ти не обов’язково повинен чекати від Різдва якогось чуда, але коли будеш прагнути виростити у своєму серці «білосніжну квітку лілії», як королівна Єва, то неодмінно отримаєш те, чого прагнеш навіть подумки. Адже «найбільша радість часто приходить після найбільшого смутку і туги». І щоб це зрозуміти, тобі потрібно просто-напросто навчитися від Білого Пса, який шукав своє ім’я, великого послуху – такого, аби твоя вірність Богові була «як гідність принца, а лагідність – як лагідність приятеля».
Віднайшовши коштовну перлину слова Божого в кожній казці, ти врешті-решт зрозумієш, що ці Богданині історії – це притчі, які допомагають задуматися про долю не знакових чи першорядних персонажів Різдвяного дійства, а «малих і нічим неприкметних», як Зірка і Віслючок чи Лагідний мудрець, але котрі прислужилися Господу своєю щоденною довірою, що наче «сонячне світло – прозоре-прозоре» наповнює зворушену душу своєю малістю, для якої «великий дар – мати дім і туди вертатися».
І хай стануть для вашого серця ці різдвяні історії щоденним поверненням до Дому, тобто до себе самого, до Бога і свого ближнього, як і для трьох друзів – Білого Пса, Білого Ведмедя та Білого Тюленя, котрі не знали, як розповісти про Ніжність, але, поблукавши по світах, кожен по-своєму зрозумів її як найкоштовнішу перлину: «Найбільша любов – та, що готова дарувати радість і розділити біль, нічого не відкидаючи». Хоча з них трьох тільки Тюлень, який по-справжньому закохався, зміг відчути, що «радість – тонка, як дзеленчання дзвіночків», наповнюючи твою душу у ті хвилини, коли ти про того, кого нема поруч, думаєш із …ніжністю. І тоді сам перетворюєшся на Лагідного Мудреця, що не боїться виглядати смішним в очах Бога, довіряючи своїм передчуттям і називаючи подорожніх своїми Братами... «Бо так добрий Бог облаштував світ, щоб одні одних людям любити і берегти. Щоб разом іти туди, куди він нам іти призначив».
«Казки Різдва» від Богдани Матіяш – це особлива книжка Радості, з якою пізнаєш свою неповторну дорогу до народженого Спасителя, щоб здивувати світ власною трояндою, що зацвіте, коли матимеш віру, навіть на звичайній палиці подорожнього…

Казки добрих традицій.