Починаєш відчувати, що «ти не один».

04.02.2016

Музичний альманах
«Октава»
Видавництво «Склянка Часу»
Канів – 2016



В другому випуску музичного альманаху «Октава» виданого за сприяння журналу «Склянка Часу» чимало цікавих матеріалів. Тут є матеріали про популяризацію самодіяльної авторської пісні та співаної поезії аматорами Харкова, про збереження музичного, пісенного творчого доробку тих, кого вже нема з нами (спогад про Львівську оперну і камерну співачку Іру Маланюк, якій мало б виповнитись 97 років). Та в основному, якщо в першому випуску «Октави» було чимало сюжетів про аматорське музичне життя, то в другім випуску мова йде про професіоналів, але тих, що своїм ентузіазмом старалися зробити більше ніж від них вимагалося:
–Професійний київський композитор Ігор Тилик пише музичний твір на церковний канонічний текст «Покаянія».
–Професійні артисти і музичні педагоги з Хмельниччини Євген і Вадим Гжегожевські започатковують музичні фестивалі, телепресцентр.
–Джазовий піансіт Ярослав Гринишин з Тернопільщини розробив методику викладання джазової імпровізаціїї в музичній школі.
–Диригент-хормейстер Володимир Байкін з Канева стає ще й композитором-піснярем.
–Криворізький рок-музикант Андрій Комісаренко став викладачем кафедри філософії, щоб займатися філософськими проблемами музики і музичного мислення.
– Іван Бідак диригент хору з Харкова виховав цілу плеяду співаків.
–Киянин Ярослав Чорногуз – Соліст Національної заслуженої капели бандуристів імені Г. Майбороди – роширив свій творчий музичний діапазон, розвиваючи жанр українського шансону, він намагається повернути цьому терміну його справжнє значення сюжетної пісні і відмежуватися від спотворень жанру «російським шансоном».
Великим «плюсом» є те, що в збірці є посилання на сайти і адреси де можна послухати чи подивитись доробок представлених музикантів. Також збагачують зміст збірки фотографії і, звичайно, ноти.
Збірка видана, можна сказати, методом самвидаву – тобто за кошти дописувачів при організаційній підтримці і допомозі Ірини і Олександра Апалькових. Тому бажати більш чіткого тематичного, жанрового чи регіонального форматування при такому стані речей не доводиться. Бо у нас поки що все поставлено з ніг на голову – свою «музику», пропонує той, хто платить. А має бути навпаки – «хто замовляє музику – той і платить».
Адже без державного заохочення в нашому музичному і культурному простору просто немає шансів сформуватись і витримати конкуренцію із зарубіжним.
Поява нотного збірника, пісенника, критичної розвідки, цікавого музичного огляду, чи просто присутність пісні в теле- чи радіо-ефірі – це не завжди відображення зацікавленості публіки чи «потрапляння в формат», це також результат наполегливої роботи промоутерів артиста, митця, його музична репутація і медійна вага. З музичною репутацією музикантів усе в Україні неоднозначно: за відсутності інституту музичної критики мірилом профпридатності часто слугує публічність. Радіостанціям, як правило, байдуже, чи назбирається хоча б 500 людей, готових заплатити за шоу артиста, що ротується. Ротацію визначає оплачена сума коштів. Тому в країні фактично відсутні медіаможливості для розвитку української музики.
Тому значення виходу чергового випуску музичного альманаху «Октава» важко переоцінити.Людям доводиться самим створювати власний життєвий простір, в якому можна творчо самореалізуватись, займаючись улюбленою справою, спілкуватись з людьми, яким довіряєш і симпатизуєш.