ПАЛИЧКА-ВИРУЧАЛОЧКА
(Полемічний лист щодо книги О.Апалькова “Нотатки про дружбу”)

0.«Всяка имеет свой ум голова»

Ваша книга «Нотатки про дружбу», видана в 2004 році, була задумана Вами за сім років до того, і метою її написання було, як видно з Ваших пояснень (с.192), поінформувати читача про Вашу роботу на ниві організації й підтримки у функціональному стані взаємодії двох міст: Канева і Фірзена.
«Мої судження можуть часом відрізнятися від Ваших, і те, що подобається мені, може бути Вам не по серцю…» (с.4).
Ви як в воду дивилися: наші судження з багатьох питань не співпадають. В цьому Ви переконаєтесь, якщо прочитаєте цього мого листа.
Але не співпадають не завжди. В такому випадку я просто повідомляю, про що я дізнався з Вашої книги, і яке враження це на мене справило.

1.Апальков. Дещо з біографії

З «Нотаток…» можна дещо дізнатися про Ваше життя: армія, слюсар, диплом з відзнакою, двірник, завідуючий сектором науково-методичної роботи Шевченківського національного заповідника (чи музею Шевченка?)1, керівник представництва Фірзена в Каневі, засновник і редактор журналу «Склянка часу. Zeitglas»…Дружина Ірина, син Клим.
І ще цікаві подробиці: «Я за своє життя знав багато жінок… Я пестив їхні чудові тіла…» (с.129); «Вона симпатична, і я вже почуваю, аби не поспіх, з нею можна було б і не тільки кров попити, через трубочку» (с.163)…

2.Апальков один, але у нього три… ні, аж чотири! – лиця

2.1.Апальков – науковець корисний для науки

Ви пропрацювали шість років у Шевченківському національному заповіднику.
І в цей період не тільки проводили екскурсії. Хоча й це – справа корисна. Та до того ж – наскільки я зрозумів – саме вона у поєднанні зі знанням німецької мови вивела Вас на Німеччину.
Екскурсіями справа не обмежувалась «Мною було прочитано безліч книжок, написано чимало статей, розвідок, книгу. У моїй голові зосередилося стільки знань про Шевченка, та з ним пов’язаного…» (с.35). Коли Ви вимушені були розпрощатися з кар’єрою науковця-шевченкознавця, Вам було гірко. І Ви думали, що все це повинно буде «відійти у небуття» (с.35).
Не відійшло.
«У Фірзені, вперше на території ФРН, видано книжку «Тарас Шевченко. Вибрані твори». Ця книжка – плід моєї «кар’єри шевченкознавця». Я працював над нею декілька років. Об’їздив багато бібліотек, архівів, фондів. Впорядкував, написав вступну частину, післямову, довідку про перекладачів, та подав повну на той час бібліографію німецькомовної шевченкіани» (с.59-60).
Чи відвідували Ви літературний архів, розташований на території Лаври в Києві?
А що Ви скажете про книгу Леся Бузини про Шевченка?
Судячи з параметрів Вашої книги, це фундаментальна праця.2
Апальков – науковець корисний для науки.

2.2.Апальков – письменник цікавий для читачів

В тому, що Ви талановитий письменник, я переконався вже з перших рядків Вашої книги «Нотатки…». Ваш стиль чіткий і прозорий, ви пишете ясно і образно.
Читаючи книгу «Нотатки…», я хотів – точніше: мені хотілося – переписати її всю, як робили деякі радянські філософи, переписуючи Леніна абзац за абзацом і не ставлячи при цьому лапки; або ж написати коментар3, більший за Вашу книгу, на кшталт того, як Філолай чи Симплікій коментували Аристотеля.
Але я стримав себе, сказав собі «тпру!».
Проте не міг стриматись, щоб не зазирнути в книги «Нравы города Ка», хоча давав собі слово не братися за них, поки не впораюсь з «Нотатками…». І добре, що зазирнув. Я побачив, як чітко Ви розділяєте композиційно і стилістично есе і власне художній твір.
На цьому оцінку художніх характеристик «Нотаток…» зупиняю, адже те, що я пишу, це всього лише лист для полеміки, а не розповідь читачу про достоїнства книги О.В.Апалькова. Оцінити власний твір з позицій стилістики Ви можете краще, ніж це зробив би я: я почитаю і пописую, а Ви читаєте, цитуєте, пишете.
Ви процитували Ф.І.Тютчева (с.98). Є у цього поета й інші рядки, актуальні сьогодні для нашої держави:
Напрасный труд
– нет, их не вразумишь...
Побіжно Ви посилаєтесь на багатьох письменників; як сучасних, так і класиків. І очевидно, що саме знаючи Вашу прихильність до літератури, Хельмут Хайєр подарував Вам німецьку літературну антологію (с.224), а Фріц Маєс – всі твори Ґете (с.203). Але це ж величезна кількість томів! Я брав їх в читалці Бібліотеки імені Вернадського і шукав там «Пісню ельфів» німецькою мовою, щоб використати рядки з неї як епіграф до свого вірша «Танец эльфов»; але не знайшов у алфавітному покажчику на слово Lied і тому опублікував свій вірш в «Порог-АК» з російськомовним перекладом.
Цивилизация – для них фетиш,
Но недоступна им её идея.
Как перед ней ни гнитесь, господа,
Вам не снискать признанья от Европы:
В ее глазах вы будете всегда
Не слуги просвещенья, а холопы.
Місцями, де Ваш стиль в есе наближається до суто белетристичного – але залишається Вашим! – я починаю мучитися сумнівами: а чи не є «Щоденник Астрід Зоммер» (118-125) і лист Ханса Льопера (с.195-199) Вашими літературними творами?4
Та не можна ж без критики!
Ось вона: як на мій погляд, вкраплення інформації про світові події, котрі аж ніяк не впливали на Ваші наміри чи на результати Ваших дій, і відбувалися десь за тридев’ять земель, а не Каневі і не в Фірзені, зайві… Хоча вони й не шкодять... Не розпиляючись далі ані на аналіз, ані на дифірамби, скажу коротко: Апальков –письменник цікавий для читачів.

2.3.Апальков-добродій – неосяжний спектр дій…

2.3.1.Доброчинні дії О.В.Апалькова, котрі мені майже байдужі

О.В. Апальков організовував взаємні поїздки й гастролі хорових колективів Канева і Фірзена, футбольні змагання між молоддю цих міст, екскурсії для фірзенців, спільні пікніки…
Думаю, що святкування Уве Шльоссером свого 60-ліття (а це важлива дата!) не на батьківщині в Німеччині, а в Каневі (с.242), – цей вибір був зроблений ювіляром не без впливу з боку О.В.Апалькова. І в установці на каплиці керамічної ікони Святого Пантелеймона, привезеної Гюнтером Леттерманом, О.В.Апальков приймав особисту участь…
Єдиний прокол (якщо це прокол, а не задум) при святкуванні з німцями на природі – це вибір для спільного співу пісні «Їхали козаки», в якій розповідається про знущання козаків з дівчини та про спалення ними тієї дівчини живцем.
Тема українського козацтва в часи незалежності і навіть (як не дивно) також і в радянські часи – це «спроба відбілити чорного пса»; але, як говорять приказки, «чорному крукові й мило не допоможе», «чёрного кобеля не отмоешь добела». Козацтво – це (використовуючи сучасну термінологію) злочинне угруповання; таке саме, як банди Степана Разіна, Омеляна Пугачова чи Робіна Гуда.
На темі козацтва паразитують.
В перші роки незалежності молоді хлопці влаштували «похід місцями козацької слави». Під час жнив. В полі б ішли працювали, а не вешталися «місцями слави»!
Козаків називають народними героями. Насправді ж на них захоплено дивиться не народ, а лише люмпен, адже козаки промишляли набігами й розбоями; люмпену теж хочеться не трудом заробити, а урвати…
Чи то в Дніпропетровську, чи то в Дніпродзержинську (не пам’ятаю точно) було організовано «інститут козакознавства». Коли я сказав про це своїй знайомій, вона прокоментувала: «І наукові відділи там: відділ кулішоваріння, відділ оселедцевистригання, відділ шароваролатання».
Є багато прекрасних українських пісень, які можна було б заспівати разом з фірзенцями. Мені, наприклад, подобаються «Чому я не сокіл», «Ой, ти дівчино зарученая», «Ішов Гриць з вечорниць»…

2.3.2.Доброчинні дії О.В. Апалькова, котрі варті хвали

О.В.Апальков організував надходження до Канева з міста-побратима Фірзена гуманітарних транспортів з найрізноманітнішою допомогою канівцям від фірзенців.
Скільки тих транспортів було...
«15 листопада 2000 року з Фірзена до Канева вирушив 25-й гуманітарний транспорт… У тому році то вже був п’ятий двадцятитонник» (с.236)… Олександре Володимировичу! Не доводьте Фірзен до банкрутства!
О.В.Апальков організував навчання канівців за німецький рахунок.
О.В.Апальков організував спільні проекти…
Науковці схильні все класифікувати. Отож і я розкласифікував доброчинні дії О.В.Апалькова, котрі варти хвали, на чотири рівні: (1) ті дії, які забезпечували канівців витратними матеріалами; (2) ті дії, які забезпечували канівців невитратними матеріалами і обладнанням; (3) ті дії, які підвищували вміння канівців виживати; (4) ті дії, які виконувалися фірзенцями разом з канівцями на благо канівців.
2.3.2.1.Доброчинність. Перший рівень

Першим рівнем доброчинності я б назвав забезпечення стражденних і нужденних «витратними матеріалами».
В наукових установах витратними матеріалами називають, приміром, папір, олівці, хімічні реактиви… А я б до цієї категорії відніс ще й (зазвичай не фігуруючі в бухгалтерських відомостях) життя, здоров’я і їжу. Адже їжа – теж витратна. І здоров’я витратне (хоча його можна й підправити). І життя витратне! Було, було… – і нема.
Життя – найцінніше з усього, що є на світі. І завдяки діяльності О.В.Апалькова німецькі лікарі рятували життя хворих дітей. Так мало сказано: одне речення! А скільки за цим стоїть!
І здоров’я поліпшували канівські діти, відпочиваючи в Фірзені. І знову – одне речення. Що ще сказати? Але скільки людської доброти і людських зусиль відповідають в реальності цьому реченню!
А тепер – про все інше. Не про все. А лише про те інше, що стосується першого рівня. А про ще інше – буде далі…
Фірзенці надсилали продуктові (і речові) посилки конкретним людям, з якими познайомилися; посилки тим, хто в роки війни насильно був вивезений до Третього рейху (с.54); посилки від солдатських вдів Фірзена для солдатських вдів Канева (с.202). Всі 70 посилок для вдів О.В.Апальков разом з Фріцем Маєсом розвозили по домівках самі (с.202-207).
Фірзенці надсилали цукерки в дитячі садки, тканини в швейну майстерню… Надіслали в лікарні Канева ліки (7000 найменувань), інсулін для хворих на діабет, стоматологічні пломбувальні компоненти на 2400 пломб, одноразові шприци, шовний матеріал, 10 000 ампул протидифтерійної вакцини…

2.3.2.2.Доброчинність. Другий рівень

Образ «дати вудочку», який Ви використали як ярлик до навчання, я би використав – і використовую тут – до дарування невитратних матеріалів, знарядь праці, обладнання.
Гуманітарні транспорти з Фірзена привезли для школи столи і парти (с.211); для швейної майстерні – тканини і обладнання (с.100); для 300 учнів-сиріт – одяг; для дитячих садків – іграшки, для інвалідів-колясочників – матраци і 50 інвалідних колясок (с. 100), – для дітей-інвалідів – кухонне обладнання, комп’ютери, копіювальну техніку, 300 комплектів одягу; для поштового відділення – велосипеди; для дитячої бібліотеки – меблі.
Але найбільша допомога була надана лікарням. Ось перелік, можливо, не повний: рентгенівський апарат, ультразвуковий діагностичний апарат, обладнання для стоматологічних кабінетів, новітнє устаткування для пологового відділення, дизель-генератор (с.97), пересувна амбулаторія для надання медичної допомоги на виїзді, транспортер VW, чотири машини швидкої та реанімаційної допомоги… І при цьому Фірзен дав змогу безкоштовно отримувати для цих машин запчастини й здійснювати ремонт в київському представництві фірми «Мерседес» (с.97). Сюди я відніс би і виконаний фірзенцями за їх власний кошт ремонт у районній лікарні Канева (с.96, 239).
До другого рівня благочинності слід віднести й придбання у 1997 році нового приміщення для Фірзенського бюро. «Сенс його придбання полягав в багатьох причинах. По-перше, раніше бюро користувалося безкоштовно наданою площею спільного підприємства «АС-ЛТД». Але з літа того року підприємство припинило свою діяльність. Слід було оплачувати оренду, котра складала 250 гривень. Опалювалося приміщення взимку вкрай незадовільно, приходилося додатково опалювати його електрокалориферами, що призводило до додаткових витрат.
По-друге, на той час в Каневі практично не стало жодного нормального готелю, де могли б зупинятися делегації з Фірзену.
Отже, аби подолати ці дві проблеми з найменшими затратами (бюро утримувалося за кошти фірзенських податків та пожертвувань), було прийнято рішення купити чотирьохкімнатну квартиру. Задумано – зроблено.
Відтепер одна кімната слугувала, власне, за бюро, решта – за пансіонат для гостей з Фірзену. Було відповідно зручно облаштовано спальні, кухню, санвузол» (с.188-189).
Запитання: а Ви не пробували разом з фірзенцями придбати ще й повноцінний готель і використовувати його для заробляння грошей?5

2.3.2.3.Доброчинність. Третій рівень

Ваш образний термін «дати вудочку», який Ви застосували до навчання німцями канівців, я вже використав, у попередньому контексті (на мою думку, більш адекватно) як ярлик до поставки фірзенцями невитратних матеріалів і обладнання.
При такому підході навчанню можна дати ярлик «навчити користуватися вудочкою».
Що стосується цього, третього, рівня благочинності, то сюди можна віднести, зокрема, фінансування німецькою стороною трьох викладачів і трьох осіб, які практикуються на фірзенських фірмах (с.66). Ви згадуєте мимобіжно також про стажування канівських лікарів у Німеччині (с. 37, 38, 55-56) і про відвідини начальником канівської міліції своїх німецьких колег (с.65).
Детальніше Ви зупиняєтесь на реалізованому проекті «Столяри Канева» – без перебільшення скажу: грандіозного дійства. Про фундаментальність цього проекту свідчить хоча б те, що уряд ФРН профінансував його на 1 мільйон німецьких марок (с.216). І на час написання вашої книги група з 30 канівських безробітних юнаків уже розпочала дворічний курс навчання.

2.3.2.4.Доброчинність. Четвертий рівень

«Давайте разом “ловити рибу”!» – принцип цього рівня.
І ловили! І ловлять!
Один з концертів канівського хору був записаний як відеофільм і продавався в Німеччині задля поповнення фонду допомоги Каневу. Це вже спільна «рибна ловля». Хоча й пічкурів, але ж наловили!
А от інший проект, «Канівська Вода» (с.95), – то вже масштабний проект, мета якого полягає в поліпшенні якості та постачання питної води. В ньому взяла участь ціла низка українських і німецьких установ. Дослідницькі роботи проводив гідрогеолог від СЕС Адольф Вагнер, гроші дало Європейське Співтовариство, а координував роботу доктор Хоффман.
Це масштабний, хоча і разовий проект.
Започатковані також і проекти, тривалість яких не має наперед визначених обмежень у часі.Так, Карл Шелнбергер у 1992 році «вступив у контакт з приватною фірмою «Комп’ютер-Сервіс», уклав торгівельну угоду з підприємством «Магніт», посприяв створенню СП «Агро-Сервіс» (с.31).
А в 1995 році «при співдії пана Фріца Маєса започатковано видавництво міжнародного літературно-художнього журналу «Склянка Часу*Zeitglas». Редакція в м.Каневі. Тираж 1000 примірників. Періодичність – один раз у три місяці. Мова: українська, російська, німецька. Мета: сприяти наведенню духовних мостів між Україною, Росією, Німеччиною» (с.86).
Цей проект, на мою думку (я не егоїст?), найважливіший!

2.3.3.Доброчинні дії О.В.Апалькова, котрі варті хули

2.3.3.1.Совківський суботник

Посадка дерев на терені лікарні спільними зусиллями лікарів, пацієнтів та німецьких гостей – типовий суботник часів СРСР. В ті часи ЖЕКи виганяли мешканців на прибирання території, тоді як ця робота – робота саме ЖЕКів. А науковців райкоми партії посилали на сільськогосподарські роботи в колгоспи. Абсурдність такої практики добре показана в кінофільмі Е.Рязанова «Гараж».
Радянський Союз програв Сполученим Штатам гонку озброєнь через те, що програв наукову гонку. А наукову гонку програв через те, що науковці прополювали буряки в колгоспах.
Що ж стосується описаного Вами випадку, то скажу: лікарі повинні лікувати, а не копати ями для дубів.

2.3.3.2.Хибна ідея «дружби сім’ями»

На сторінках Ваших «Нотаток…» раз-по-раз розповідається про те, як фірзенці проживають у канівців, а канівці у фірзенців.
Кожна зайва людина (а всі сторонні люди зайві) в домі – то додатковий клопіт, навішаний на повсякденні клопоти, яких і без того вистачає з надлишком.
Та до того ж Ви ніколи не знаєте, що то за людина, якій Ви гостинно відкриваєте двері Вашого будинку, яке її справжнє обличчя. Хтось з психологів написав: у людини нема справжнього обличчя; обличчя людини – то сукупність масок. І сама людина часом не знає, яким «бісом» – інстинктом – вона одержима, і що вона зробить в тому чи в іншому випадку. В одній з газетних статей, автором якої є офіцер міліції, говориться: в разі аварійної ситуації, яка загрожує життю водія, водій автоматично виверне руль, щоб себе врятувати, ціною життя пасажира, який сидить поруч – навіть якщо це улюблений син. Інстинкт. Автоматизм. Всі ми – роботи.
В роки моєї молодості я деякий час працював чиновником в Президії Академії наук УРСР. Мій безпосередній начальник, академік, учив мене трьом заповідям:
– Ні з ким не переходьте на ти: «Ти дурень» звучить – «Ви дурень» не звучить. Ні з ким не заводьте дружбу: Ваш найкращий друг – Ваш найлютіший ворог. Нікого не впускайте до себе в дім: Ваш дім – Ваша фортеця.
Ви в книзі згадуєте людей, котрі, «не те що не вміють навіть десяток слів по-німецькому сказати, але навіть не спромоглися за стільки років «дружби сім’ями» запам’ятати ім’я «німецького хазяїна» (с.252).
Але це – квіточки в порівнянні з ягідками, про які я Вам зараз розповім.
Моя дружина, всупереч мені, порушила заповіді академіка. До неї втерся в довіру її колега і став, разом зі своєю дружиною, навідуватися до нас «на чай».
Шонік (так його називала його дружина) одного разу попросився на мою друкарську машинку. Я здивувався: у нього є така ж власна.
– Моя поламалась, – пояснив мені Шонік.
Я дав Шоніку папір і копірку.
Коли я підійшов до нього через пару хвилин, він закрив від мене рукою текст, який уже почав з’являтися з-під клавіатури.
– Це секрет! – сказав він грайливо.
В процесі перезакладки ним аркушів, я спромігся підмінити копірку.
І коли Шонік зі своєю дружиною пішов, забравши надруковане ним і копірку (але ж я її підмінив!), я прочитав текст – початок, перший лист, відбиток на копірці, що залишилася у мене: виявляється, Шонік друкував анонімку на директора!
А батько директора – генерал служби безпеки; встановити, на чиїй машинці друкувалася анонімка, йому було б легше легкого. Від неприємностей мене врятувало, ймовірно, те, що директор сприйняв анонімку як укус комара і не став турбувати свого батька через таку дрібницю.
Не забувайте: Ваш дім – Ваша фортеця!
Але буває й так, що навіть дотримання трьох заповідей не рятує від підлоти. Підлота винахідлива.
Я іноді писав у газету «Вечірній Київ» про те, що мене забавляло або ж турбувало: про полтергейстів, про навалу собак в місті, тощо… Аж бачу в газеті лист, підписаний моїм ім’ям і прізвищем, – але я такого листа не писав! Хто написав – я здогадався. Річ в тім, що дочка Шоніка емігрувала до США, і Шонік разом зі своєю дружиною літав до неї з пересадкою в Москві. А в листі йшлося якраз про те, що потрібен прямий авіарейс з Києва до Нью-Йорка.
Стережіться друзів!6

2.3.4.Апальков-організатор – торнадо!

«Де початок того кінця, яким закінчується початок?»
В 1991 році «не знаю для чого до нас в музей зайшов Пантилишін О., мер Канева, та Кобзєв А.С., його заступник» (с.16). З цього й почалося? Чи в тому ж таки 1991 році в «Закордоненерго» (с.156)? Чи ще раніше, зі знайомства у 1989 році з панею Хеленою Меерен (с.5?)7
Як би то не було, але один в полі не воїн. І О.В.Апальков почав завойовувати Німеччину разом з О.Пантилишіним, який, судячи з того, що написано в «Нотатках…», робив це з задоволенням.
Всю Німеччину вони не завоювали, але місто Фірзен з його бургомистринею Мариною Хаммес і віце-бургомістром Фріцем Маєсом підкорили.
В результаті Фріц Маєс до своїх титулів – віце-бургомістр міста Фірзена, директор школи імені Кайзера Вільгельма, президент футбольного клубу «1.FC.Viersen», голова правління GmbH «Stadtwerke», головний опікун GmbH «Krankenhaus Viersen», голова місцевого відділення партії ХДС – додав ще один титул: голова товариства «Друзі Канева» (с.145). А О.В.Апальков став керівником Представництва Фірзена в Каневі (с.145, 188).
Сам особисто О.В.Апальков написав на кінець 2003 року 9619 листів (с.73) до бургомістрів, архіваріусів, пошукових служб Німеччини, розшукуючи документи, на основі яких колишні остарбайтери могли б отримати німецьку допомогу.
Але головне, що робив О.В.Апальков – це керівництво всім тим потоком допомоги і культурного обміну, які вже описані вище в листі.
Успіх в здійсненні таких соціальних проектів, які задумав О.В.Апальков, неможливі без сприяння високопосадовців.
«Ми бесідували з Кравчуком, Зленком, Плющем» (с.33) – пише О.В.Апальков про початкові кроки разом з німцями, які приїхали в Україну з наміром взятися за спільну справу.
В тексті «Нотаток…» – в тому чи іншому контексті не всує – згадуються й інші імена непересічних громадян як України, так і Німеччини. Назву деякі з них (а деякі вже згадувались раніше) вперемішку: посол України в ФРН Анатолій Пономаренко (с.217), посол України в ФРН Юрій Костенко та секретар посольства Леонід Собакар (с.96), віце-бургомістр Йохан Хенш, речник відділу партнерських відносин Людвіг Діттріх (с.116), заступник канівського голови Іван Ведута (с.117), член товариства «Друзі Канева» Гізела Штрафер (с.117), Астрід Зоммер (с.118), дюссельдорфський підприємець, майстер ордену Тамплієрів Райнхард Сьобінг разом із членом ордену Ульріхом Вайденфельдом (с.127-128), голова представництва БАЄР в Україні Хайнц-Вальтер Фріцен (с.194), радниця посольства ФРН Анка Фельдхузен (с.87), бізнесмен Петер Цаум (с.149), радниця з економічних питань Феліцітас Мюллерс (с.230), відомий дитячий хірург, президент всесвітнього фонду «International Children’s Help Service» Міхаел Піпер (с.235), податковий радник Карл Вольфганг Шелнбергер8 (с.150), директор підприємства очисних споруд Йорг Льоманн (с.234), перший заступник мера Канева М.В.Москалець (с.244), член Бундестагу Юліус Льоувен, працівник міністерства праці ФРН Юрген Шрьодер, радник посольства Німеччини в Україні Клаус Брюмер, працівник Міністерства освіти України Валентин Романенко (с.230)…
Всі ці люди, кожен по-своєму, вносили свій вклад в ефективне функціонування моста Фірзен–Канів.
Особливо активно працював голова товариства Фріц Маєс, який «невтомно і настирливо організує один гуманітарний вантаж за другим – допомогти Каневу. Притягує майже силоміць впливових бізнесменів до канівських справ… Залучає, почасти теж силоміць, канівський Червоний Хрест підписати партнерську угоду із Німецьким Червоним Хрестом» (с.214-215).
«В Каневі, під час Шевченківських днів, відбулася зустріч Фріца Маєса з головою президентської адміністрації Дмитром Табачником» (с.116).
І сам екс-президент України Леонід Кравчук «був приємно вражений такою активністю міст-побратимів» (с.85)…
Життя матері Терези було праведним. Але чи було життя матері Терези правильним?
Я не знаю.
Та якщо не оцінювати благочинну діяльність О.В.Апалькова з позицій її доцільності чи не доцільності, а прийняти її як данність і оцінювати лише успішність чи не успішність, то можна сказати безапеляційно: О.В.Апальков реалізував ідею добродійності блискуче!
О.В.Апальков залучив і стимулював до дій ряд людей, активність яких була оцінена і в Німеччині і в Україні.
«15 січня 1999 року президентом Федеративної Республіки Німеччини, паном Романом Герцогом, вручено пану Фріцу Маєсу Хреста за заслуги перед Німецькою державою Першого Класу» (с.216). В 2001 році посол України в Німеччині вручив Марині Хаммес і Фріцу Маєсу почесні грамоти (с.239), а протоієрей Георгій вручив Фріцу Маєсу і Гюнтеру Леттерману ордена Святого Володимира (с.239)…
Ваш, Олександре Володимировичу, талант організатора таїть в собі небезпеку для оточуючих Вас людей: Ви здатні підкорити їх Вашій волі, завертіти в Вашому торнадо, всіх, від мала до велика, і примусити робити для людей те добро, яке повинна робити держава, але цього не робить.
У Вас масштаб замислів і творчих можливостей державний. Я на вибори не ходжу: не хочу марнувати час заради того, щоб на аркуші паперу, який мені дадуть при пред’явлені паспорта, поставити хрестик.
Я вже дорослий і в хрестики-нолики не граюсь. Але якщо Ви, Олександре Володимировичу, балотуватиметесь на посаду президента України, я відступлю від свого правила, піду на вибори і проголосую за Вас.9

3.За добрі справи карають

Якщо Ви зробили разову послугу, і від Вас більше нічого не треба, то «паличку-виручалочку» можна викинути. «Згадую моїх друзів і недругів… Багато хто з друзів канівців зробилися їхніми антонімами, одержавши від мене те, чого вони хотіли: а саме – німецьких друзів. І потім я їм став непотрібним» (с.151). Ви вживаєте слово «друзі». Слова «друг», «дружба» – це слова, якими позначаються псевдопоняття, на кшталт слів «єдиноріг», «домовий», «жар-птиця», «коник-горбоконик», тощо…
Якщо характер послуги такий, що потрібно ще і ще, то ситуація гірша. Дасте один раз з власної доброї волі – другий раз настане вже поза Вашою волею, від Вас вже вимагатимуть, Вас вважатимуть зобов’язаним. О.Пантилишін правий: «Нагодувати голодного можна, наповнити його торбу – ніколи» (с.253).
Нагодуєте раз – від Вас вимагатимуть, щоб Ви годували все життя. «Дайте негайно, бо ми знаємо, що нам посилка є. Вас отут усіх вішати треба!» (с.252). Нагодуєте одного – до Вас збіжиться стоглоткова юрба, і не обов’язково голодних. А якщо кому не стане, то знайдуться доброзичливці, які напишуть про нібито «контрабандне збіжжя» (с.51) або пустять чутку, нібито продуктові посилки заражені (с.56), нашепчуть меру (с.207) або ще якусь капость вчинять. «Пишуть листи підкидні, шлють телеграми дратливі, дзвонять у телефони втомлені… І пішло-поїхало» (с.252). І до прокуратури викличуть (с.111-115), і прокурор скаже, що «ми всі злочинці» (с.113). (Енкавеесівці говорили: «Була б людина, а стаття знайдеться»…)
«Звичайно, бажаючих поїхати до Німеччини, й потребуючих оздоровлення було значно більше, ніж міг прийняти Фірзен. Багато батьків ображалися, чому не обрали саме їх дітей. Сипалися скарги, образи, звинувачення на адресу тієї ж комісії… І знову починалися перевірки, перевірки, перевірки» (с.186). «Безкінечні і, як правило, безглузді перевірки різних «ініціативних» та «уповноважених» структур» (с.250). «Підключається швидко розшук, УБОП, податкова й інша, інша, інша» (с.252).
Німці теж взялись за перевірки. «І вершиться: зайва запопадливість німецьких приватних осіб до перевірок, що найчастіше просто зводиться до збору тих же чуток і небилиць» (с.252).
Ваші організаційні здібності дали Вам змогу організувати дружбу між Фірзеном і Каневом – дружбу коня і вершника; і тут ви виявилися ще й «педагогом-вихователем»: виховали у деякої частини канівців паразитизм. Хочуть взяти; та ще й руку, яка дає, вкусити: «Вас отут всіх вішати треба!» (с.252). Якщо вороги не спроможуться повішати, то друзі встромлять ножа в спину. Маленькі друзі (наприклад, пенсіонер Вальтер Фассбендер (с.217)) маленького ножичка встромлять, великі друзі – великого. «Ми хочемо тебе замінити… Ти звільнений» (с.166), – сказав Вам Фріц Маєс.
Чи захистила вас Марина Хаммес?
І малесенька приміточка. Вас захотіли замінити. Причиною – так Ви, принаймні, пишете (але «Нотатки…» – то художня обробка істини!) – було те, що знайшлась кандидатура, мова якої «без помилок». Вашого знання мови було достатньо для спілкування протягом років та й років. І для ділового спілкування не сценічна дикція потрібна, а організаційний талант. Сумнівно, щоб такий розумній і досвідчений функціонер, яким Ви зобразили Фріца Маєса, висловив таке нікчемне мотивування, яке Ви наводите в книзі. Тут Ви щось приховуєте…10
Але як би там не було, істина залишається істиною: Homo homini lupus est.

4.Питання, зауваження, пропозиції

4.1.Питання

Попри прозорий та легкий стиль Вашого викладу, деякі місця тексту залишились для мене не ясними.
1.То скільки ж у Каневі мешканців: 35 000 (с.38) чи 20 000 (с.232)? Невже за той час, поки Ви писали книгу від сторінки 38 до сторінки 252, 15 000 почило в Бозі?11
2.«Die Weltgeschichte, ein Lexikon fuer…» (с.71) – Ви передали u-умляут через ue тому, що так в оригіналі, чи з технічних причин? В одно з видань я передавав e-mail’ом німецькомовний дослівник свого вірша (так мені заманулося). На приймаючому кінці було отримано замість літер з умляутом (д, ц, ь) і замість ес-цет (Я) карлючки. Повідомте мене, будь-ласка, чи правильно у Вас відобразились ці букви, набрані тут мною.12
3.Що таке «Kamel» на с.93? Необхідність людині доводити, що вона не верблюд? Чи я щось не зрозумів?13
4.«Місто Фірзен переписало договір про дружбу з українським містом Каневом в договір про офіційне партнерство» (с.117). Я не розумію різниці, і, мабуть, не тільки я. А Ви в тексті книги не пояснюєте.14
5.«Wir brechen alles ab» (с.150). Що саме припинив Шелнбергер? Чи словник підказав мені неправильний переклад?15
6.«Gloria… ti bi Dulken» (с.156). Який переклад?16
7. Як Ви опинились в умивальній кімнаті пансіонату для старих (с.167)?17
8.«Ich bin selbst am Plate» (c.171). Смисл зрозумілий з контексту: «Я сам на мілині», але слова «Plate» я в словнику не знайшов.18
9.Чому М.Хаммес, наполовину італійка, не додала до шести міст-партнерів (с.234) з різних країн ще й сьоме – італійське – місто? Ви у неї запитували?19
10.Чому в книзі Ви приділили так порівняно мало уваги рокам, починаючи з 2000?20

4.2.Зауваження

1.Правильно не «Terra incognito» (с.42), а «Terra incognita».
2.«Дорогу долає тільки той, хто піде нею» (с.50). Чи добре тут уживаються недоконаний і доконаний види дієслів? А чи не краще: «Дорогу долає тільки той, хто іде нею» або «Дорогу здолає тільки той, хто піде нею»?
3.«Жертви фашизму» (с.74), «у фашистській Німеччині» (с.81) – кліше брехливої радянської пропаганди. Фашизм був в Італії. Від слова «fascio» (пучок). В Німеччині не було фашизму. В Німеччині, як і в СРСР, був соціалізм, і правлячою партією була гітлерівська Nationalsozialistische Deutsche Arbeitspartei, Націонал-соціалістична Німецька Робітнича Партія (НСДРП) – скорочено: нацистська. (В Росії ж була ленінська РСДРП).
4. «Ця цифра в половину нижча» (с.95). 300 : 0,5 = 600. Правильно було б: «Ця цифра вдвічі нижча». 300 : 2 = 150.
5. «Aber es wird nicht so schnell (Все буде не так швидко» (с.228). А чи не точніше: «Але це буде не так швидко»?
6. Те, що не треба «Перербороу» (с.234), Ви відмітили в списку помилок. А те, що на тій самій сторінці «Ураїна» – не помітили. І на с.95 – теж Ураїна. Невже країну перейменували? Якби так зробили, то було б правильно. Наші запеклі націоналісти тільки те й роблять, що на кожному перехресті волають: «Україна! Україна!» і проклинають російську мову. Але, вигукуючи «Україна», вони говорять російською мовою! Адже це слово похідне від російського виразу «у края», або, більш віддалено, від «окраина». Окраїна чого? Російської імперії. А як корабель назвеш, так він і попливе. А ось в слові «Ураїна» є переможне «ура». Ура!
7.Вживання спиртних напоїв Ви згадуєте на сторінках: 10, 17, 18, 22, 27, 31, 35, 36, 39, 40, 67, 69, 73, 90, 91, 101, 118, 120, 123, 131, 132, 133, 138, 142, 145, 149, 157, 159, 165, 166, 183, 190, 197, 219, 223, 227. Якщо я щось упустив, пробачте мені, будь-ласка.21
Ви не побоялися, що книга може запахнути перегаром? І чи не турбує Вас той факт, що Карл Шелнбергер назвав Вас «mein (або, може бути, він вимовив ein, не асоціюючи Вас з собою?) nasser Bruder»?22
Про випивку слід згадувати лише тоді, коли вона впливає на розвиток сюжету. З всього наведеного списку лише на двох сторінках згадування про випивку доречне: на с.35 і 101.
На с.35 Ви пишете про Ваші гіркі почуття після звільнення з роботи. А на с.101 філософська думка: «А чи, взагалі, багато потребує людина? Трохи червоного вина, тиші та любові…». «Человеку много ль надо?», – співав колись Е.Хіль.
А от на с.120 – це не підкуп посадової особи, га?23
8. Вираз «Was heute nicht geschieht, ist morgen nicht getan» Ви перекладаєте: «Що не було зроблено сьогодні, не здійсниться й завтра». Мені здається (хоча мої знання німецької мови дуже й дуже малі), що Ви надаєте цьому виразу більш активного змісту, ніж в ньому є, говорячи нібито про дії суб’єкта. А, може, німецький вираз говорить просто про події, які відбуваються незалежно від людини, об’єктивно? «Що сьогодні не відбулося, те й завтра не зробиться»?
9. Є русизми. «Вийшовших на двір жінок» (с.98) – Жінок, які вийшли на двір. «Возиться там ззовні в моторі» (с.134) – Копирсається там ззовні в моторі. «Не ахті» (с.137) – Не дуже, не вельми, не надто. 24
Добре це чи погано? Я інтернаціоналіст. Ба, більше того, в дитинстві носився з ідеєю взаємного збагачення лексикою і граматикою всіх мов світу, а попервах – східнослов’янських, які й досі вважаю діалектами однієї мови. Дивергенція відбулася через окупацію Річчю Посполитою тих земель, які тепер називаються Україною. Мій товариш, який багато подорожував, наводив мені приклади місцевих говірок жителів Астраханської і Архангельської областей. І я нічого не міг зрозуміти. І ті люди, за твердженням мого товариша, не зрозуміли б один одного. Російська, українська і білоруська, які вважаються мовами (що помилково), а не діалектами мови, відрізняються одна від одної менше, ніж ті говірки російської мови…

4.3.Пропозиції

1.У Вас – Вас самого – кожне згадуване в книзі ім’я викликає силу-силенну асоціацій; і образ тієї людини, яка позначена цим ім’ям, встає перед Вашими очима. Для читача – зовсім не так. «Не залишився осторонь дружби й наш давній знайомий пан Хайнц Фраген», – пишете Ви на с.235. Пан Х.Фраген – Ваш знайомий, а не мій знайомий. І я, дочитавши до 235 сторінки, вже не пам’ятаю, хто він такий, і що про нього писалося раніше. Дочитавши книгу до кінця, я запам’ятав тільки Вас, Вашу дружину і сина та О.Пантилишіна – з канівського боку, і Марину Хаммес, Фріца Маєса, Астрід Зоммер Ханса Льопера – з фірзенського боку. Та й то, Астрід Зоммер і Ханса Льопера – лише через наявність в книзі щоденника і листа. Було б добре, якби в кінці книги був додаток, в якому коротко давались би відомості про персонажів, які в ній фігурують.25
2.Не завадило б навести в кінці книги хронологію гуманітарних транспортів та окремі виписки зі списків допомоги.
3.Не завадили б також карти Канева і Фірзена.
4.«Нравы города Ка» – «Нравы города Ка спустя 10 лет»… «Нотатки про дружбу» – «Нотатки про дружбу через ZZ років»? Або, наприклад, серія «Німецькі спогади» чи щось на зразок того? Це можливо?26

М.А.Проценко

ПАЛИЧКА-ВИРУЧАЛОЧКА.