Друга книга релігійних казок, об’єднаних темою Різдва, вражає глибиною. Зазвичай книги, що з’являються завдяки популярності попередніх частин, значно гірші, і це майже правило. Та у даному випадку оповідання у цьому збірнику не менш якісні.
У першій казці «Єва і білосніжна квітка лілії» ми зустрічаємося з принцесою, яка, хоч і не народилася німою, та чомусь не розмовляє. Король і Королева моляться, просячи Господа наділити їхню дитину даром говорити, та час іде, принцеса росте, але не мовить.
У цій казці, на мою думку, найцікавішим є саме релігійний компонент. Єва добра, чуйна, лагідна. Її батьки – теж хороші люди. Тобто німота дитини не є покаранням. Дівчинка, залишена наодинці з самою собою, розвиває дар спілкування з деревами, квітами, тваринами.
Вирішується ситуація у релігійному ключі: Єва приносить Богородиці білі, як сніг, лілії, всім серцем радіє Різдву і починає говорити.
Ця казка глибоко філософська, але й наступні їй не поступаються.
У «Казці про Білого Пса» піднімається ще одна складна філософська проблема справжнього імені. Біле цуценя мандрує світом, шукаючи своє ім’я за подібністю: хто білий, той і може його знати. Так само думають й інші, даючи малому імена, бо він білий як сніг, як молоко, як місячне сяйво. Зовнішнє заступає внутрішню суть.
Так часто буває і в реальному житті, як у цій казці. І добре, що пес продовжує пізнавати себе, не погоджується із тими, хто нібито вгадав його ім’я. Владу давати імена має не кожен, тільки вищі сили знають справжні імена живих істот. Пес отримає своє ім’я і дізнається про своє призначення, а станеться це, як ви вже зрозуміли, у різдвяну ніч.
Казка «Зірка і Віслючок» переносить нас у часи народження Христа. Віслючок журився, що немає друзів і нібито ні до чого не придатний. Якось він потоваришував із самотньою Зірочкою, якій хотілося творити сузір’я. Із цієї дружби народжується взаєморозуміння, а згодом і Зірочка, і Віслючок стають частиною великої Біблійної історії. Як ви, певно, вже здогадалися, саме на цьому віслючкові їхатиме Марія у Віфлієм, і саме ця зірка вкаже на народження Сина Божого.
Ця казка добра і тепла, вона зігріває і заспокоює серце. Саме такими були мої враження від цього твору.
«Часто найважливіші речі хоч і є щодня поруч, але багато чого в них не розуміємо. Нам їх буде відкрито, аж як настане час» (С.43) – запевняє нас ця казка, і її голосу хочеться вірити.
Головна героїня казки «Золотоволоска і червоний мак» мудра від народження. Ось як вона каже про життя:
«– Золотоволоско, а ти ніколи не журишся і не сумуєш?
А дівчинка відповіла.
– Часом, буває, зажурюся, але подивлюся на небо, на ясного братика Сонце, побачу, як воно світить усьому світову й усім людям, і подумаю, що й мені його світло щедро даровано, то й зразу хочеться усміхатися. А ще, буває, побачу, що комусь щось болить, то аж плакати хочеться, але подумаю, що кожна сльоза – як зерно, і колись із неї проросте найгарніша радість, і тоді навіть за сльозу мені хочеться дякувати» (С.48).
Так і хочеться запитати себе: а чи змогли би ми так сприймати негаразди й обертати смуток на радість?..
Ця дитина радіє всьому, що має, не вимагає більшого, не заздрить. І, певно, тому з нею відбуваються дива. Саме так, на Різдво! Дива ж немов утворюють ланцюжок, що тримається на доброті. З добра й одного дива виростає інше, і від кожного залежить, чи той ланцюжок буде обірвано, чи він стане довгим і міцним, об’єднуючи багатьох людей.
А до чого у цій казці червоні маки, пропоную читачам дізнатися самим.
У казці «Лагідний мудрець» ми мандруємо у далеку східну країну, де і жив цей дивовижний чоловік. Він передрікав народження Месії, та люди сміялися з нього, казали, що таке може статися лише тоді, коли його костур зацвіте. Звісно, старші читачі одразу зрозуміли, за ким була правда. А той мудрець зайняв своє місце у священній історії.
Останній твір у збірнику – «Казка про Ніжність» – наймасштабніший з усіх. У ньому троє друзів білий Пес, Білий Ведмідь і Білий Тюлень відправляються у подорож світом, щоб дізнатися, що таке ніжність. Кожен окремо, і як про те часто пишуть у чарівних казках, вони зустрінуться у визначений день і поділяться досвідом.
Мандрівники знаходять ніжність у красі світу, створеного Божою ласкою і любов’ю; у живих істотах, спілкуванні, розумінні; а ще у зустрічі з собі подібним, із ким хочеш поєднати свою долю...
«Рік тривав для друзів довго. Кожен із них уперше сам пережив весну, літо, осінь, і хоч вони були неймовірно красиві, Ведмідь, Тюлень і Пес знали, що всі ці пори року були би встократ гарніші, якби можна прожити їх разом» (С.73).
Але цей твір не лише про ніжність, а й про дружбу та спільність, яку вона дарує. Як же просто можна сказати про такі складні речі:
«Найгарніша веселка не та, яка просто з’явилася на небі, а та, яку хтось побачив і привітав усміхом. Найгарніший дощ – той, під яким мокнеш із кимось найдорожчим. Найгарніша дорога – пройдена вдвох. Найгарніша квітка – та, яку хтось простягне комусь із любов’ю. Найбільша любов – та, що готова дарувати радість і розділити біль, нічого не відкидаючи...» (С.77).
Ось про що перед Різдвом розмовляли троє мандрівників, які подорослішали за цей рік. Так дитинство переходить у юність, від якої лише кілька кроків у доросле життя.
Усі казки збірника об’єднує відсутність протистояння, темних сил, ворогів, підлості, негативних емоцій. Вони навчають через співчуття і доброту.
Дуже непросто написати казку на релігійну тематику так, щоб вона була цікавою, повчальною, але не моралістичною. Вважаю, що це збірник – безсумнівна удача для сучасної української літератури.

Висновок: Хоча ці казки глибоко філософські, вони написані таким чином, що їх може сприйняти дитина. Я б радила читати книгу разом із дорослими, щоб мати можливість обговорити прочитане.

Богдана Матіяш «Казки Різдва. Книга друга».