По-перше – це енциклопедія чорноморського (і трохи азовського) мореплавства, не на великих білих пароплавах, що вражають уяву хлопчиків в Одеському морпорту, а невеликих суднах, що без пафосу і зайвого шуму роблять свою роботу, іноді не за призначенням, але важливу, ту,що за них ніхто не зробить. Україна - морська держава. А це звучить гордо? Здається, не дуже…і це прикро. А чи багато країн в омріяній українцями Європі можуть похвалитися наявністю двох морів? Насправді є такі, але ж вони свої морські можливості використовують по повній, здається. Я мало що про це знаю, але загальновідомо, що греки всюдисущі, де є море-океан. А ми якось недбало ставимось до свого морського призначення. І що ми взагалі знаємо про море, крім рипучих башмаків Кості-морячка та скадовського пляжу? Читайте Санченка, і ви дізнаєтесь, яке воно насправді Чорне море, і що воно значить для людей, які цим морем живуть. Світогляд пересічного українця розшириться до розмірів фарватеру, де проходе атлантичний лайнер.

По-друге, «Земля Георгія» - це енциклопедія життя та вільного, від законів та правил, підприємництва постсовєтських часів, коли все одночасно ламалося і будувалося – і геополітичні зв’язки, і соціальні взаємовідносини, і бізнес, і людські стосунки. Книжка насичена різноманітними деталями, що стосуються не лише морської справи, а й простих життєвих дрібниць, які забуваються, а насправді з них складається жива картина епохи. Антон вдається до безлічі тонких алюзій до популярних тоді книжок, фільмів, пісень, анекдотів – це все додає оповіді достовірності, органічно прив’язуючи події до того часу, про який йдеться. Якщо ви хочете знати, як жилося українцям (і не тільки) наприкінці минулого століття і на початку нинішнього – читайте Санченка.

Третє, «Земля Георгія» - це енциклопедія психології людських стосунків у маленькому замкненому чоловічому колективі. Книжка автобіографічна - все, про що пише Антон було з ним, або він чув від того, кому довіряє. Оповідь правдива, чесна, і попри те, що викладена вона з гумором та іронією (і самоіронією!), відчувається, як це не просто – знаходитись у невеликому замкненому просторі кільком чоловікам, різним за характерами, віком, досвідом, і головне – моральними якостями. Екстремальні погодні умови, що на Чорному морі не рідкість, гроші, які є головним мірилом честі і моралі, дозволяють виявити, хто є хто, виховують уміння за себе постояти, знайти вихід із незручної ситуації. Читайте Санченка і зможете засвоїти уроки виживання в екстремальних умовах у замкненому приміщенні в компанії з дюжиною стомлених, голодних чоловіків, які попри все йдуть уперто до своєї мети.
І останнє, четверте, «Земля Георгія» це - мова, жива, яскрава українська мова. Книжка написана в формі морської оповідки, іноді виглядає, як побрехенька бувалого моряка, який зійшов на берег і ніби з вже боку поглядає на свої минулі морські пригоди, переказує життєві бувальщини якомусь салазі. Тут і морська термінологія, і професіональний сленг, що, як виявляється, суттєво різниться на різних морях – на Чорному свої професіональні слівця, а на Азовському – інші. Дуже дотепно Антон пояснює деякі специфічні речі, що невідомі жителям суходолу, говорячи, як воно буде «по - вашому». Особливістю, і мені здається в цьому була певна складність, є те, що, коли відбувались події описані в повістях, всі персонажі, і автор в тому числі, розмовляли російською. Перед Антоном стояла задача передати розмовну мову, російську, з морськими термінами, сленгом, говірками, кавказькими акцентами - українською. Це вдалося! Воно звучить природно, відповідно до контексту тодішнього життя, при цьому жваво, дотепно. Читайте Санченка, і ваш словниковий запас збагатиться так, що вам заздритиме будь-який морський вовк з херсонського портофлоту .

І ще одне. Моє велике переконання (!!!), що з шести повістей, вміщених у книжці, має вийти шикарний сценарій для міні-серіалу десь серій на 10-12 (матеріалу вистачить і на більше – але, навряд чи, гроші знайдуться). І тут теж є чотири причини: по-перше, у Санченка такі екшени описані, що вони просто просяться на плівку, піпл буде у захваті, якщо гарно зняти. По-друге, у нас бракує нових тем для фільмів, про все вже зняли, а про наше мореплавство – ні. Антон пише, що наразі у нас в Україні залишилося лише 73 пароплави – це ж просто жах і сльози…може розкручування цієї теми широко – в книжках, кіно, в медіа, якось підштовхне до відродження морської справи? По-третє, серіал такою яскравою українською мовою сприяв би збагаченню мовної палітри, дав би поштовх для розвитку української морської професійної та розмовної мови. І четверте, грузини у нас в Україні зараз в тренді, а в «Землі Георгія» суцільні грузини

Чотири причини, чому треба читати «Землю Георгія» Антона Санченка.