У книзі Антона Санченка «Земля Георгія» основна мелодія — море. Вирує за бортом або ось-ось б’ється в берег. Це зовсім не є несподіванкою, радше загальним місцем: Санченко надійно зарекомендував себе як мариніст, до того ж – із попереднім багаторічним досвідом моряка. Ця збірка найбільше нагадує його «Баркароли» і «Вызывной канал». Навіть деякі твори увійшли ті самі, в новій редакції. Але тут три головні ноти: Грузія, війна, контрабанда. А книжка справді, як пише анотація, про людей. Море проявляє їх, як анахронічну вже фотоплівку. І хоча ходять ці моряки недалеко – Одеса-Херсон-Крим- Грузія, але повсякчас занурені у сферу дії морських законів, усіх їх стихія визначає, і одразу видно: хто метикуватий, хто лінивий, хто брехун, а хто завжди по-людськи підставить товаришу плече.
Чому Грузія — зрозуміло, під цим приводом оповідки й підібрані у збірку. Війна — бо в 90-х, час дії повістей, там була найсправжнісінька війна, якої ми уникли, «залишили своїм дітям і онукам», як каже Санченко. Завдяки цій воєнній ноті книга набуває гострої актуальності. Жадібно порівнюєш: а як у них, а як у нас. Своя ж бо війна видається величезною палаючою раною, на яку прямо дивитися лячно. А тут бачиш: ов, люди це пережили, це можливо перейти. Страшно, боляче, але ще не кінець світу. Санченко з побратимами ще 25 років тому розумів, що коли «не гримить і не палахкотить на горизонті, ні гради, ні шилки не стріляють, з гелікоптерів дуже хитрим, що під берегом хотіли проскочити, гостинців не роздають. Люди ситі, веселі й вгодовані» – то це «красота», і це треба цінувати.
Багато в цих повістях про бізнес 90-х. В умовах морських перевезень він цілком вкладається в романтично-кримінальне визначення «контрабанда». Адже жодних зборів за товар ці перевізники не платили, та й вимагати їх було нікому: Радянський Союз розпався, нові держави ще на ноги не стали й порядків у своїх морських володіннях не навели. Після радянських років нежиттєспроможного планового господарства бізнес виникав наче вперше, для перевезень найкраще підходив договір «Публічних перевезень» із середини ХІХ століття. Але виріс потроху, на отаких бізнесменах, не бандитах — за Санченком. Тут немає перестрілок — окрім воєнного відлуння, ніхто ні за ким не бігає, праскою не катує. Людські домовленості, характери, «кидалово» й хитрощі. А також багато роботи.
У Санченка радянська дійсність не оспівується й не демонізується. Було собі, ось такий період виникнення тих людей, що є зараз, ми перейшли, отак це перейшли грузини — спокійно, без істерики розповідає він.
А як же морська романтика? Нема її тут. Тільки чітке розуміння, що на морі ти сам на сам зі своїми партнерами і їхніми характерами. Одна з найдраматичніших історій розгортається, коли людина видає себе не за того, ким є насправді. Всього лише: не вміє керувати судном, а взялася і запудрює екіпажу мізки. Ні пістолетів, приставлених до скроні, ні затиснутих у лещатах пальців.
Герої Санченка аж ніяк не є лицарями без страху і докору. «Очко не гумове» – раз по раз повторюють, коли опиняються у прострілюваних районах і намагаються їх пошвидше залишити. Така людська природа, такі люди: грузини, що змушені за дорого возити продукти морем у голодну воюючу батьківщину, і українці, які під страхом потрапити під обстріл ті продукти згодні доправляти.
Вистачає і морських байок, приправлених бізнесовою складовою і морською напругою: доставляється товар крізь шторми, часом він може зіпсуватися дорогою, як от одна із основ тодішнього бізнесу — мандарини. Але не завжди наші герої перемагають, і ми знаємо: все у цих оповідках правдиво — це такий собі не соціалістичний реалізм. Бо ідеологія цих творів одна: шана до людей, які вміють вижити, не шкодячи іншим. Отак трохи кручено доводиться замінити слово «чесних». Бо ви ж пам’ятаєте, одна з тонік цих оповідей стосується не зовсім чесної, за суворим законодавством, торгівлі. Ви навіть знайдете в книзі опис браконьєрської схеми, яка працює, доки є «чесною» стосовно всіх зацікавлених сторін.
Для мене ця книжка цінна саме оцим настроєм хитруватої життєвої мудрості. Коли на повагу заслуговують і бабуся, що розвішала пачки з-під цигарок на дереві біля дому задля реклами і влаштувала торгівлю в себе в дворі, і грузини, які везуть цукор для свого гірського села, і численні боцмани, кухарі й матроси, що виконують свою моряцьку справу. Не скажу «нехитру», бо Санченко стверджує – таки хитромудрою справою є ходіння морем, бо – стихія, без дурнів. І ще стверджує, що справа та є чоловічою, а жіночою – чекати на березі. І це не «патріархат головного мозку», а сувора дійсність: фізично чоловіки сильніші, і нема на то ради, в морі потрібна груба м’язова сила, це все-таки цілком окремий світ зі своїми законами.
Джерело: <a href="http://litakcent.com/2016/09/08/pro-chesnyh-kontrabandystiv-u-chasy-vijny-zamovte-slivce/">ЛітАкцент</a>
