Нещодавно світ побачила незвичайна поетична збірка київської поетеси Антоніни Спірідончевої «Афродита». У ній авторка чуттєво й підривно переосмислює класичий античний сюжет. Збірка здивує читача несподіваними віршованими формами й по-справжньому підривними строфами. А величезний ілюстративний матеріал — мова йде про репродукції відомих полотен від Боттічеллі до Веронезе — стане справжньою виправою у світ художньої інтерпретації міфологічного сюжету. Також книжка є важливою віхою «жіночого» дискурсу. Зокрема у ній сміливо препаруються теми, пов’язані з жіночою емансипацією і роллю жінки в античному — і це побачить читач — сучасному світі.

У пишних орієнтальних садах еротичної поезії блукають невиразні тіні. З сутіні матеріалізуються нові постаті. Нещодавно в орбіту української еротичної поезії увійшла Антоніна Спірідончева. Її збірка еротичних віршів «Афродита» — це ошатно видане та багато ілюстроване видання. Творчий задум авторки дуже масштабний. Поетеса яскравою, інколи бурлескною чи навіть макаронічною мовою переповідає античний епос.

В основі еротичного епосу — життя богині Афродити. Одну зі своїх визначальних робіт кінорежисер Стенлі Кубрик назвав «Космічною Одіссеєю». Збірку поезій Спірідончевої, натомість, можна назвати сексуальною одіссеєю. Основний лейтмотив збірки — це не високі екзистенціальні переживання, і навіть — хоча подібні лінії простежуються — не феміністська сага жіночої емансипації, а передусім імморальний гімн розпусті, плотському бажанню, лібідо, що струменіє в плоті, словах, мечах, щитах — у самій природі речей, якщо запозичити лаконічне визначення Тіта Лукреція Кара.

Антоніна Спірідончева непересічна особистість. У її біографії можна прочитати, що в літературу вона прийшла не з філології — як більшість її колег по цеху, а з економіки та юриспруденції. Вірогідно для цієї імпульсивної, не скутої канонами літератури чи поезії особи юриспруденція була лепрозорієм, вихолощеною територією, яка не передбачала розвою її чуттєвої, сексуально зарядженої уяви. Її оригінальний талант володіє темпоральністю сонячних протуберанців. Загалом одномантіний малюнок віршів — і раптом, зовсім несподівано, строфи, що викликають неймовірний дисонанс, захоплення чи ідіосинкразію.

Антоніна Спірідончева пише на античний сюжет. Проте її книга — не про богів. Античні тоги й котурни — тільки театральний антураж. Насправді Антоніна віршованою формою, що імітує античний гекзаметр, переповідає віхи життя сучасної жінки. Незважаючи на античну естетику — вірші мають дуже новочасне звучання. У деякому смислі поетеса наслідує традицію українського бурлеску в дусі Сковороди. Вся її книга — це, з одного боку, вивищення побуту сучасної жінки до грецького взірця, з другого — бурлескне травестування класики.

Чим далі заглиблюєшся у сексуальні джунглі її фантазії, тим більше розумієш, чому авторка обрала саме античний сюжет. Якщо погортати збірку міфів, вона буде до болю нагадувати англосаксонське прецедент не право. Убивство на ґрунті ревнощів, подружній адюльтер, розірвання шлюбу — всі ці аспекти права мають античний підтекст. Варто зазначити, що поезії Спірідончевої сприймаються тільки в тандемі з ілюстративним корпусом книги. Ошатно видане й багато ілюстроване видання вміщує у собі весь діапазон класичного живопису від Боттічеллі й до Веронезе.

Спірідончева здатна постійно дивувати. Її поезія то заколисує, вводить у сомнамбулічний стан, то змушує натягти пенсне й ще раз перечитати шокуючий рядок. Її осяяне еротичним антинімбом ім’я впевнено займає місце в язичницькому іконостасі еротичної поезії під променистими іменами сучасниць і товаришок по жіночій еротичній гільдії — Антоніни Цвид і Лесі Мудрак. Справді, визначити, хто пише краще, все одно що кинути яблуко розбрату. Кожна поетеса, як куртизанка, дарує просто-таки неймовірну насолоду. Особливу насолоду від віршів Антоніни Спірідончевої отримає досвідчений філолог, який по темпоральному малюнку дуже скоро впізнає, які віршовані форми античності наслідує авторка.

Поезія Спірідончевої — прекрасний меседж молодому поколінню. Меседж про те, що поезія — це не тільки цнотливі довжелезії та нескінченні патетичні вшанування Вітчизни і традиції, а й язичницьке замовляння, гімн насолоді, тріумф Ероса. Багатий ілюстративний матеріал познайомить молодого читатча з найкращими зразками класичного живопису, стане для нього яскравою виправою у світ художньої інтерпретації античного сюжету.

Книжка Спірідончевої розбита на тематичні розділі, кожен з яких об’єднує один чи кілька смислових лейтмотивів. Єдиним загальником для всіх розділів книжки залишається хіба що переможний середземноморський ерос, багаторазово й на різні лади уславлений поетесою. Останній розділ збірки має контраверсійно-іронічну назву «Повернення цноти». Авжеж у назві міститься зашифрований оксюморон. Богиня повертає свою вроду і цноту, тим часом як читач — перегорнувши останню сторінку цієї книжки — цю цноту втрачає. Спірідончева на широкому міфологічному та ілюстративному тлі популярно пояснює античний міф, робить його доступним широкому загалу.

Антоніна Спірідончева має унікальний талант упродовж усієї — досить об’ємної — книжки зберігати емоційну напругу. Там, де ця напруга спадає, на допомогу приходять підривні — часом навіть хуліганські — строфи.

Збірку Спірідончевої також можна вважати важливою віхою в українському феміністичному дискурсі. Її пое зія яскраво препарує «жіночу тему». Жіночий дискурс Спірідончева висвітлює не з позиції ресентименту, а з позиції войовничого «жіночого» перегляду історії. Її поетичний голос долучається до інших голосів українського «жіночого» дискурсу. На розум мимоволі спадають імена Оксани Забужко — цієї корифейки жіночого дискурсу, і Соломії Павличко. Є великі підстави сподіватися, що «емансипаційний» лейтмотив здобуде подальшої розробки та інтерпретації в нових книжках підривної поетеси.

Антоніна Спірідончева — сміливий поет-експериментатор. Своїм віршам вона надає свіжого звучання за рахунок несподіваних рим. Її римування дуже рідко буває точним, в основному вона послуговується асонансами. Це дозволяє викрити у ній іще й модерну поетесу. На Антоніну Спірідончеву — зважаючи на її впевнений дебют — чекає велике майбутнє. Якщо вона зуміє розвинути основні інтенціональні установки своєї першої збірки, розширити міфологічний діапазон, іще краще — як амазонка свого прудконогого коня — опанувати ритміку епічної строфи, то на нас чекатимуть нові й нові переповнені войовничим лібідо збірки. Дуже хочеться побачити, як авторка розкриє свій непересічний талант у епічному жанрі, адже саме епос, велика поема — як твори Гете і Мільтона — дають найкраще тло для розкриття глибинних аспектів характеру героїв. Антоніна Спірідончева — амазонка великого степу української поезії. Велике здивування викликає те, з якою легкістю вона береться — чи не вперше після неокласиків — за переповідання античних тем. Збірка «Афродита» продемонструвала, як оригінальний талант переосмислив античну міфологію, що вже сама по собі дає дуже багатий матеріал до поетики еросу. Залишається тільки гадати, що буде, коли поетеса заторкне скандинавську, кельтську чи африканську міфологію, легендаріум Туманного Альбіону чи християнські апокрифи.

Микола Іванов,
газета “Літературна Україна”
№ 33 (5662). 1 вересня 2016 р.

«Афродита» — гімн переможного Лібідо.