"Склянка Часу*Zeitglas" №79

В наш непростий час літ. журнали з паперових носіїв поступово переходять в Інтернет. Закрилися навіть центральні столичні часописи – такі як "Artline", "Література плюс", "Книжковий клуб плюс", "Книжник Review", "Сучасність", "Молода Україна", "Друг читача", "Родовід", "Молода нація", "Основи","Кальміюс", "Четверга","Український засів", "Київська старовина","Київська Русь", "Золоті ворота" і багато інших.
А провінційний літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas" вже понад 20 років живий і виходить в місті Каневі щоквартально без перерв. І тому він займає особливе місце в літ. житті країни.
Головне кредо журналу - автор з усіма його особливостями. Саме тому всі тексти друкуються в авторській редакції. Олівець журнального редактора не втручається в твори. Вони або публікуються таким, якими є, або не публікуються зовсім.
Найбільша цінність журналу і видавництва – це можливість заспокоїти авторську сверблячку до писання, задовольнити бажання автора побачити свій текст опублікованим,.
Зрозуміло – часопис виходить на умовах авторського самофінансування.
За двадцятиріччя отримали змогу публікувались більше 3000 авторів. Представлено всі регіони України. Цим часопис "Склянка Часу*Zeitglas" доводить – література України не обмежується столичною літ. тусовкою. Немає безталанної провінції, особливо в наш час мережі Інтернет.
Можна віднести до позитиву журнала ще й те, що він має багатожанрову спрямованість. Тут присутні поезія і проза, драматургійні твори і критика, репродукції живопису і графіки.
Одних авторів хочеться читати і перечитувати. Іншим поспівчувати і нагадати пораду Томаса Еліота : «Для поетів найважливіше – писати якомога менше».
Журналу, концепція якого друкувати майже все підряд важко, звичайно, залишатись на якомусь одному рівні планки смаку і майстерності.
Зрозуміло, що часто доводиться чимось жертвувати. Ідеального нічого не буває. Але вимивати серед піску золоті крупинки таланту – хіба це не благородна мета.
-----------

Днями отримав поштою 79-е число журналу журнал «Склянка Часу*Zeitglas».
Розпочинає число журналу Микола Проценко з великою підбіркою християнських віршів (з 8-ї аж до 26-ї сторінки. До того ж все це ще й перекладено на німецьку мову.)
Поезії ці мають досить промовисті назви «Ангел», «Поющие ангелы», «Арфы», «Небесна арфа»,«Божий дар», «Разочарование Бога», «Сон богов», «В уяві Бога», «Господні жорна», «Святые», «Гріхопадіня», «Два духа», «Чудо» і т. п.
Ось перші рядки вірша «Хибний Божий прилад»:
У Бога справ завжди чимало є.
У Бога є чимало справ.

Це мені нагадало вірші поета Никифора Ляпис-Трубецкого з «12 стільців». Пам’ятаєте –
"Баллада о гангрене":
Страдал Гаврила от гангрены
Гаврила от гангрены слег.

"Баллада об измене".
Гаврила был неверным мужем,
Гаврила женам изменял!
Також потішив оригінальним підходом до висвітлення теми вірш Миколи Проценка «Задача»:
Творец работал над задачей,
Как Мир создать из Ничего.

Автор пропонує на вибір два варіанта кінцівки-епілога своєї божественної балади – оптимістичний:
Возникла дивная планета.
И на планете – Человек!

і песимістичний:
Возникли глупые созданья
На самой жалкой из планет.

Обирай читачу!

Оповідання «Білявочка» Петра Гайворонського (На сторінках 27-43) змальовує банальні пригоди повії Сніжани, які закінчуються алкогольним делірієм «героїні».
Дуже мила новелета-замальовка Олени Морозової «Коло переїзду» з симпатичними графічними малюнками Євгена Мокіна(с.48-49). Вона про пса Семена і його подругу Руду, при цьому слова «пес» чи «собака» в тексті не використовуються.
Хороші російськомовні і талановито злі вірші в поета Владіміра Уткі-Откі з Маріуполя (с.50-55). Особливо дісталося від нього «совєцкім поетам»:

«Все советские поэты
мастурбируют в ночи.
И целуют партбилеты,
будто клещи – палачи.»
(с.52) «Ода советским поэтам»

В новелі «Природолюб» (с.88-89) Олександр Басенець зобразив типову ситуацію зрощення влади і криміналу в масштабі села. Сільський голова замовляє рибку на гостинець перевіряльникам у місцевого браконьєра.

Непоганий, може трохи з елементами самолюбування і самореклами, критичний огляд попереднього №78 числа журналу зробив Юрій Щеляженко – «У пошуках захоплення» (с.91-94). Зокрема, детально приділивши надмір уваги юдофобії одного з авторів, критик зробив
ш и р о к и й відступ в доморощену філософію з сувом у власну поетичну творчість з цитуванням своїх віршів.

«Притча про шапку» Антоніни Остролуцької коротка і смішна, як анекдот, але ж таки притча(с.104).

Чудовий іронічний есей Віктора Шендрика «Второй доктор» (с.105-110). Читаєш ні об що не спотикаючись, легко, захопливо про лікарів Чехова і Зехова.

«Треба навчитись лагодити світ» – хороша і тепла рецензія Любові Цай про добірку оповідань Олени Морозової. (с.112-113)
«Страж умирающей родины» Ніколая Проценка(с.114-136)– це 22-сторінковий конспект 86-сторінкової повісті Олександра Апалькова «Кизиловы пропилеи» зі сконцентрованістю виключно на еротичних сценах.

«Вибір і вибори» Володимира Комісарука (с.137-138) сумнівні і недолугі просторікування про спокуси і позашлюбний секс.

«Дещо про поетів Клубу Поезії». Іван Сумирний(с.140-145) – наводить вірші авторів відомого літературного сайту зі своїми позитивними коментами. При всій простоті і невигадливості, цей формат видається дуже цікавим. Я б і сам, коли б мав змогу, видав би декілька томів збірок віршів, які подобаються зі своїми примітками і ремінісценціями. Та зрозуміло, що чим авторитетнішим буде укладач такої збірки, тим більше бажаючих захоче її прочитати.

«Сто килограммов нежности» Людмили Ясної (с.147-151) – новела з незрозумілим задумом про випадковий секс.

«На сьомому броді» Михайло Буджак(с.156) – короткий на одну сторіночку текст в стилі «потоку свідомості».
«Посмішка Джоконди» Сергія Одаренко – талановито написана трагікомічна психологічна новела (с.157-160)
В щілинах між блоками прозових текстів журналу втиснуто зо два десятки віршів, більша частина яких сподобалась. Та окремо варто відмітити Володимира Гільчука(43) та Оксану Маковець(151).
Текстів німецькою в журналі небагато, але і їх я не читав, бо дойч-мови не знаю.
----------------

Літературнийх процес в Україні має пройти необхідний і закономірний етап "дорослішання". Зрозуміло, він не може відбутися безболісно.
Дещо зменшити цей «біль» і допомагає журнал "Склянка Часу*Zeitglas".

Наповнена Склянка.