Галина Вдовиченко. Маріупольський процес. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. – 288 ст.

ХТО -

Галина Вдовиченко – львівська письменниця та журналістка, філолог. Працює заступником головного редактора газети «Високий Замок». Авторка книг «Пів'яблука», «Тамдевін», «Хто такий Ігор?», «Бора». Також пише для дітей, зокрема відоме її видання «36 і 6 котів». Її оповідання входять до різних сучасних антологій: «20 письменників сучасної України», «27 регіонів України», «13 різдвяних історій», «Волонтери. Мобілізація добра» та інші. Більше дізнатися про життя та творчість письменниці можна на її сайті.

ПРО ЩО -

На перший погляд, це таки справді роман про кохання під час війни. Але мені не хотілося б вдаватися до таких банальностей та наївностей (хоча саме так і назвала цей текст). Адже й сама авторка наче намагається уникати надмірної романтики під немирним небом.

Так, кохання в романі простягається червоною стрічкою – від Львова до Маріуполя. Львів'янин Роман, учасник АТО, воює в секторі М і потрапляє у полон до сепаратистів. Після низки подій опиняється у домі Ольги, що живе в селі неподалік Маріуполя, відбуваючи в неї наче покарання як полонений. Вони закохуються. Він повертається на війну. Вона гостює декілька днів у його батьків у Львові. Але не буду переповідати фабулу – не хочу допустити спойлерів.

Фоном їхніх стосунків слугує війна, а конкретно – події літа 2014 року: бої за Маріуполь, Іловайський котел, початок воєнних дій під Широкіно, падіння Боїнга 777 над Торезом. Але було б легковажно називати ці події лише фоном. Галина Вдовиченко насправді приділяє їм більшу увагу, аніж ліричній ліній. Тож, мабуть, справедливо останню називати лише одиничним пазлом, оптичним зумом на карті подій великої країни. І до слова, письменниця цікаво мислить щодо власне карти України (але про це варто прочитати, бо мій переказ виявиться недолугим).

Авторка непогано оволоділа військовою термінологією, фактами щодо описаних подій. Особливо і неодноразово згадує про важливий внесок волонтерів.

Щодо стосунків героїв, передовсім головних, в романі найперше йдеться про людяність. «Сепаратистка» Ольга постає хоч і ментально відмінною від «фашиста» Романа, але письменниця наче виступає апологетом, мовляв, що в такому середовищі іншим бути, мабуть, би не вийшло.

ЯК -

Хоча роман і про війну, але читається досить легко. Авторка не драматизує, проте й не згладжує трагічності подій. Поетичні описи природи південного степу гармонійно вплітаються у текст. Діалоги живі та дуже реалістичні. Власне ними письменниця часто озвучує багато поглядів та думок щодо АТО, які знайомі багатьом українцям: це і роздуми про відмінності між сходом і заходом, і про майбутнє співжиття із мешканцями Донбасу, і про сенс участі у війні, і про мотиви добровольців та виправданість жертв і так далі. І подекуди такі роздуми можуть видатися вже занадто заїждженими. Але роман, безумовно, є відображенням епохи, свідками якої всі ми зараз є. Можливо, для нащадків кожен діалог буде цікавим свідченням, пазлом загальної картини подій АТО.

КОМУ -

Я би рекомендувала книжку найперше тим, хто хотів би читати про війну на сході країни, але боїться чи наразі ще не готовий до жорстоких реалістичних текстів (таких як «Іловайськ» Євгена Положія чи «Аеропорт» Сергій Лойко). Адже «Маріупольський процес» якось легко проходить через ці події, без потоків крові, жорстоких сцен вбивств та катувань. Легка версія, так би мовити.

ЦИТАТИ -

«Кайданка наче й не гризе вузької щиколотки, а от душа стискається. Застряг тут, прип'ятий якорем до землі. Наче пробитий човен. Сподівайся тепер на бурю або на випадковість». С.34.

«Надибали широку смугу соняшника. Ніхто з них вже ніколи не сприйматиме ідилічну картину – жовті соняшники на тлі блакитного неба – як складову мирного й безпечного життя. Для них це ілюстрація до літа війни, одна з пізнаваних рис її обличчя». С.211.

«– Для чого усі втрати? – запитує його Роман. – Ці жертви, жорстокість і несправедливість? – Щоб зло стало видимим, – каже Апостол. – Воно за звичайних умов ховається, вдягає маску, рядиться у білу одежу, і лише за найжорстокіших умов показує своє рило. Щоб ми упевнились, щоби не мали сумніву: це воно і є. Щоб не вагалися, розумієш?» С.273.

Кохання під час АТО.