«Острів Білої Сови»: Сови - не те, чим вони здаються.

06.10.2010

Головне не переплутати: на острові Білої Сови живуть головні персонажі, а люди Білої Сови живуть на острові Одноокого Песця. Наразі маємо новий роман від Марини Гримич у серії «Склянка крові з льодом». Незважаючи на видиму поверховість простої сюжетної лінії, роман шановної письменниці виявляє цікаву літературну тенденцію. Чи, мабуть, надлітературну.

Є своя привабливість у відокремлених від великого світу місцинах, свій неповторний дух та своя містика. Головна героїня роману Софія є мешканкою невеликого острівного містечка у Канаді, куди вона переїхала, аби бути зі своїм чоловіком — поважним лікарем Робертом. Перебуваючи у неповторній атмосфері забутої Богом місцини, Софія потерпає від нудьги. Усе ж таки острів Білої Сови не Твін Пікс як не крути, хоча сови і тут є. Розрада приходить неочікувано: Софія дізнається про розповсюджену на острові легенду про привида, який надто переймається місцевою демографією. Він начебто запліднює жінок у непорочний спосіб — за допомогою зеленого проміння. Будучи людиною сучасних переконань, до того ж з вищою освітою, Софія з першої оповіді почуває щось не те у всій цій джедайській історії з зеленим мечем і, звичайно, ставить собі за мету розібратися. У той час як вона успішно усе розставляє по своїх місцях, як то кажуть, по ходу вона створює міф про походження для сусідніх мешканців — аборигенів з острову Білого Песця.

Деміургічні схильності не нові у творчому почерку Марини Гримич. Ще у «Еґоїсті» ми могли бачити захоплення письменниці архетипами, втіленими в образи Євдокії Ханенко та Георгія Липинського, та їх значним вкладом у справи нації. Створювати міф виявляється досить просто, як зауважує Софія, вигадуючи історію для аборигенів, які, окрім погано співвіднесених один з одним уривків свого минулого, нічого не могли пригадати. Оскільки від представників Міжнародного Валютного Фонду… тобто, про що це я, від американських антропологів залежали фінансові вливання в економіку острова Одноокого Песця, треба було показати, що острів має історичну цінність, тобто розгорнуту та взаємопов'язану космогонію. До створення останньої і долучилася Софія.

Узагалі очевидно, що Софії тісно на цьому острівному містечку із своїм чоловіком-лікарем. Чим займається героїня нового роману Марини Гримич? Вона віднаходить справжню історію народження дітей на острові, ніяковіючи з власного життєвого досвіду, знання людей та хорошого смаку. І якщо відійти від пошуку першоджерела у письменницькій лабораторії і погодитися, що іноді «банан — це просто банан», то нє мудрствуя лукаво ми маємо цікавий роман з екзотичним присмаком містичного детективу.

«Острів Білої Сови» дозволяє відпочити від повсякденних реалій та поринути у світ далекої екзотики. Письменниця роздивляється навколо себе та знайомить з побаченим читачів. Не все ж нудьгувати.