Маріупольський процес.

10.11.2016

Галина Вдовиченко
Маріупольський процес
Харків: КСД , 2015.

Новий роман Галини Вдовиченко пропонує читачам українську модифікацію одного з класичних воєнних сюжетів. Ідеться про схему: чоловік-воїн потрапляє в полон, переходить у рабство до ворожої родини, а звідти йому щастить звільнитися завдяки особливим стосункам із дівчиною (дівчинкою, жінкою) із цієї родини. Універсальність і архетипність такої конструкції ґарантує в певному сенсі безпрограшний результат і притягує увагу незалежно від передбачуваности розв’язки.

Дія роману відбувається переважно неподалік Маріуполя, тож головного героя, львів’янина Романа, можна було б назвати «Азовським бранцем». Він — доброволець, який потрапив у полон іще на початковому етапі війни і якого забрала собі «для господарства» сестра одного з місцевих бойовиків, Ольга. Так Роман опинився в ролі раба, прикутого до ліжка посеред сільського двору, а його підневільною працею стало рятування підлоги хати від грибка. Звісно ж, раб-«укроп» привертає увагу, і після різноманітних мелодраматичних (і – треба віддати належне авторці — психологічно переконливих) сцен між ним та Ольгою виникають очікувані почуття. Далі — втеча, нові бої, нові зустрічі. Ользі навіть випаде поїхати до Львова в гості до Романових батьків.

У межах такого сюжету Вдовиченко працює з багатьма усталеними образами й стереотипами українського інформаційного простору. Це, наприклад, образ «сепарського» села. Письменниця оформила його нестандартно: тут розмовляють специфічною формою української мови і співвідносять себе з Україною (яку, звісно, розуміють зовсім інакше, ніж полонений український боєць). Цікаво, що локація, обрана для роману, — це не «класичний Донбас», а його околиця, яка тепер набула нового значення як символ чи не найуспішнішого українського збройного спротиву, територія з найпомітнішими проявами українського патріотизму. Тут є і містичні Кам’яні могили, і ідея Маріупольського процесу за аналогією з Мюнхенським.

Нетривалий львівський епізод роману теж показує галицьке місто без стереотипної однозначности.

В естетичному сенсі «Маріупольський процес» — текст вельми простий і сентиментальний, але жвавий і переконливий. Галині Вдовиченко вдається зберігати інтриґу в передбачуваному сюжеті.