Саме опівночі розпочинається завтрашній день, десь поряд з думками про майбутнє. Письмове слово вбиває і впливає на людину дужче, ніж будь-що інше. Не звикла жити місцевими новинами, а за прожиті роки найдорожчим здобутком вважаю мовчанку.
Зустрічаючи під ногами монети, виявився самою найдорожчою у світі для мене грош, коли лишилась з дитиною маленькою на руках. Розпач був настільки сильним, що виходу здавалося немає , а ноги просто не хотіли підводитись. Щонайдужче я старалась не показувати справжніх емоцій маленькій донечці, котрій дарую самі найтепліші кольори світу, в усьому, що нас оточує, а найдорожчим здобутком вважаю її обійми, якими вона зігріває моє материнське серце. Близькі і рідні йдуть назустріч матеріальною підтримкою.
Розсипаючись на маленькі частинки , найважче не падати духом . Різко змінюючи спосіб життя , найпершим досягненням вважаю зміну раціону харчування, віддаючи перевагу продуктам, котрі насичені вітамінами.
Стараюсь в кожній людині, яку зустрічала на своєму шляху знаходити лише плюси, відділяючи від негативу, залишивши світлу думку, як про окрему особистість.
Спілкування з зустрічними, змушує замислитись про несамовите, насичене життя мегаполісів, що дихають людьми, поміж яких обов’язково зустрінеш і особливих у пошуках свого, власного «я». Розпач, біль, неміч завжди підкрадаються непомітно. Серед сірого натовпу хотілось зустріти людину, що винайде прилад для вимірювання настрою від позитиву до негативу або ж навпаки, а пігулок для відновлення стану душі на превеликий жаль так і немає, Отже доводиться керувати своїми емоціями самостійно, а в поміч розраховувати лише на Бога.
В вільний час полюбляю читати, збираючи немов розсипані перли думки відомих письменників, гучність, яких настільки вражає маси часопису, що залишає слід і для майбутніх поколінь, і слугує творення чогось нового. Книга для мене, як привідчинені дверцята , що дають можливість не зупинятися на одному місці, а подумки рухатися вперед. Перевагу віддаю класичній літературі, а враження стараюсь формувати у віршах і в прозі :
Оставив мысли взаперти,
Пора искать дорогу.
А в голове : «куда идти?»
Какому кланяться порогу?
Відомий вислів : «Вік живи і вік навчайся», слугує для мене, немов credo, закладене в глибині душі. Зустрічаючи розумних людей, намагаючись у них навчатися, переймати корисні навички і досвід, котрим вони діляться. Для започаткування чогось нового, обов’язково мусить бути бажання. Блукаючи лабіринтом думок, досить важливо віднайти ниточку, по якій зустрічаєш однодумців, що тебе підтримують і розуміють.
Свої хвилювання ховаю в маленьких іграшках, плетених гачком у вільний час, за допомогою , яких розвиваю уяву і фантазію маленької дочки, а в дитячих віршах і казках дарую їй алюзію.
Чимало жінок втративши підтримку коханої людини у розпачі потрапляють до лап зеленого змія, шукаючи в чарці розраду і забувають про маленьких дітей, гублячи власне життя і життя майбутнього покоління. Звісно це не вихід з депресії, тому віддаю перевагу вищеназваним заняттям, що допомагають виховувати дітей, навчати, створювати затишок в оселі і отримувати задоволення від життя.
Досить актуальним на сьогоднішній день являється проведення поетичного конкурсу Чатує в століттях Чернеча Гора. Теми, що обговорюються і виплескуються назовні поетами достатньо різноманітні і кожна з них має свій вагомий внесок для розвитку суспільства в сьогоденні і в майбутньому. Звичайно досить влучно піднята тема про витіснення книги, як предмета в цілому, але тут же гарно висвітлена думка, про нове життя, пригоди, враження, які вона дарує читачеві. Отже особисто на мою думку: книгу витіснити з вжитку неможливо, так як і жодну літеру з алфавіту, яка несе для нього вагомий внесок своєю присутністю і своїм звучанням в слові. Тут же влучним є вислів відомого поета Т. Г. Шевченка : « … А що б здавалося слова…
Слова та й голос, більш нічого.
А серце б’ється ожива як їх почує…»
Кожен вірш несе собою вагомий внесок у висвітлення думок сучасності і у розвиток літератури. У п’ятому поетичному конкурсі сподобався вірш Борисової Ольги Михайлівни:
НАКАЗ
Всего лишь на Земле прохожий…
Так говорил в стихах поэт.
А за спиной, мы тайно схожи,
Шагами мерю белый свет.

И верю в сон, и в пробужденье,
Как верил ты своей судьбе.
Объята радостью движенья,
Ещё в пути я и борьбе.

К твоим стихам душа влекома,
Связала нас незримо нить.
В период боли и надлома
Читаю их, чтоб снова жить.

Наказ давал ты : жги мечтою,
Всю душу миру оголя!
Чтобы спасалась красотою
От бед уставшая Земля.
Сподобались рядки Дяків Оксани Іванівни з віршу Книг Глибина :
« … У книгах – вчення, дух і товща знань.
Їх покоління молоде черпає.
На ноги стане наш народ – титан,
Якщо коштовних книг скарби пізнає…»
Чудові рядки Жук Тетяни Віталіївни з віршу Привиди Минулого :
«… А книги – то мандри, події, пригоди,
Повчання і досвід, палкі почуття!
І кожного разу тобою прожите
Чиєсь неповторне, цікаве життя!!! »
Сподобались рядочки Карплюк – Залєсової Надії з віршу «Сивочола Княгине!» :
«… В океани , як ріки, люди – у храм…
У кожній душі знайдеш відгук ти там.
Безцінна і мудра, моя Берегине,
Книго моя, сивочола княгине!

Плачеш від болю, смієшся в коханні,
Загравою сходиш в садку на світанні…
Ти п’єш – не нап’єшся джерельного срібла,
Ти млосно – твереза і всім ти потрібна.

Підсніжником в лісі ти дякуєш Богу
І сина провадиш в далеку дорогу…
Грозу благословиш на сходи весняні
І квіти Землі, що ні з чим незрівнянні!»
Сподобався мені і мій вірш :
Відчай Дум

В полоні кришталевих сліз ,
Минувши біль і відчай дум.
Шепоче вітру верболіз
І відгукнувся ліс на шум.

В глибинах схованок природи,
У пошуках всіх таємниць,
В відлунні рідної породи
Лиш зупиняє дзвін дзвіниць.

У слід зруйнованих святинь
Шепотом молитва роздається.
В бігах від сліз людських гординь,
Напевно совість лиш не продається.

Оголена натура пліч…
Так манить спокоєм душа.
Загублена таємна ніч,
Загублений і дзвін гроша.

З розтанувши віками криг,
Що будять вічні почуття
Пролито сльози морем книг,
А в них ні крихти каяття.

Хороший вірш Кремінської Оксани Вікторівни:
Народження Книги
Тихенько, т-с-с-с, народжується Книга.
З маленьких чорних літер – насінин.
Вона пливе, неначе скресла крига,
З нечуваних письменницьких глибин.

Її тоненьке тіло, кволе, біле,
П’є молоко думок і почуттів ,
І набирає обрисів щосили…
І дивний голос чути між рядків…

Тепер уже, від плачу і до сміху,
Всі грані – сторінки її блищать,
І в душах сіють смуток, радість, втіху,
Щоб потім стиглий урожай зібрать!

Уривки, як струмки, збігають в ріки,
Та й ріки вже виходять з берегів.
Немає в світі ні добра, ні лиха, -
Залежить все від місця в Книзі слів!

Повір, колись все зникне загадково…
Немов ніде, нічого не було.
Та знову… на початку… буде Слово…
І не засохне вічне джерело!

Сподобався вірш Макухи Ніни Анатоліївни :
Джерела Знань
Спочатку літери шкільного букваря,
Які в дитинстві щедро проростали,
А потім читанка і світло «Кобзаря»,
Що в мудрості і доброті завжди навчали.

Хто жив із книгою, той дійсно двічі жив:
В своєму світі і в казкових мріях,
Гортаючи сторінки – рубежі
Пірнав під воду чи летів на крилах.

Сміявся, плакав, співчував і вірив,
Читаючи романи і поеми,
Де на гірських вершинах чи у прірвах
Точилися складні життя дилеми.

В переплетінні літер, слів і речень
Джерела знань в глибинах щедро б’ють.
Посеред стверджень , догм і заперечень
Вони до істини тернистий шлях кладуть.

Невдячно часом пилом припадають,
В мовчанні криють таїну думок.
Та візьмеш в руки й знову оживають
Вольтер і Данте, Пастернак і Блок.

Книжки не зрадять, в радості і в горі
Збудують свій невидимий місток,
Де в неосяжних сторінок просторах
Слова заквітнуть з літер пелюсток.

Досить глибокий вірш Мітасової Ірини Вікторівни:
Огранка Души
Дуновением тайн нерозгаданных,
Дивным отблеском знаний иных,
Ароматом янтарного ладана
Нас манит непрочитанность книг.

А мальчишка всё грезет победами…
Затаившись, так сладко читать,
Улетать к островам неизведанным,
Где миры созидает мечта.

И, звенящий клинками булатними,
Мир Айвенго и древних былин
Прожигает мальчишку до атомов,
Силу духа растя, как рубин.

Приключенья манят самоцветами,
Но настанет взросления пора,
Ясноглазому мальчику встретятся
Книги мудрости, книги добра.

Милый мальчик, ты мыслить научишься,
Строчек с ядом коснешься в тиши…
Только выберешь самое лучшее –
Стало чтенье огранкой души.

Хороший вірш Муртазаєвої Ельвіри Русланівни :

Колись, як сон, тебе накриє небо
І теплий блиск очей зійде у світ
І вранішня зоря світитиме для тебе
Плекаючи в долонях юність літ.

Нехай злітають тисячі історій,
І тисячі рядків зриваються в потік,
В танок ранково - ніжних меланхолій
Казковим й світлим буде він навік.

Вмить розіллється промінь сонця у долоні,
Акорди світла виграють в моїй душі.
І погляди людей і міста – не холодні,
Це просто маски. Лід уже тріщить.

Перегорну сторінку – то є слово!
Смарагдове, промінням виграва.
Весна душі, кохання колискова,
Як водограй, зі мною заграва!

Живи, о книго! І проймай століття!
Даруй життя, і сонце спочивай!
І проростуть наскрізь твої суцвіття
Неси тепло. Співай весну! Співай!

Сподобався вірш Немолот Вікторії :
Книга
Книжковий світ з дитинства огортав нас,
Це світ надій, премудростей та мрій.
На лебедях з Телесиком літали,
Сміливо йшли з Котигорошком в бій .

Рядки Сосюри, Рильського, Малишка –
Поезій дивний, загадковий круг.
Натхнення крила дарувала книжка,
Потрапивши уже до юних рук.

Читать книжки цікаво, любий друже.
Хай незупинно час швидкий біжить,
З віршами Лесі ми змужнілі, дужі,
З віршами Ліни ми вчимося жить.

Пронизливий холодний сильний вітер,
Який в обличчя віє восени,
Як груш нестиглих не обтрусить літер,
Коли вже надруковані вони.

Вік двадцять перший – електронні плани.
Панує всюди, вабить Інтернет.
Книжки із друку вийшли на майдани,
Розклавши паперовий свій намет!

Сподобався вірш Панкова Михайла Володимировича :
«Галичина»
В історії лиху годину
Бійців тих воля надлюдська,
Бо боронили Україну
СС українські війська.

Було під Бродами їх мало
Проти радянських ворогів,
Але завзято фронт тримали
Вони з відвагою богів!

І не наказами Фрейтага –
Землею рідною дана
Була божественна відвага
Бійцям СС «Галичина»!

Пиши поет і драматург
Про їх трагедію і славу,
Бо кожен з них , мов Нібелунг,
Нерівну битву вів криваву!

Книжки про них – духовне царство
Для тих, хто любить Батьківщину,
Хто почитав – вступай у братство
Борців за неньку Україну!

Хороший вірш Пащенко Миколи :
Книга
В мир тайн чужих, вскрыв букв секретный гриф,
Я, книгу развернувши, погрузился.
Как-будто дверь стеклянную раскрыв,
Вдруго я в новой жизни очутился
Бесплотным гостем – в зримих слов краю.
О книги, вы – весь мир мне подарили,
Расширили стократно жизнь мою,
И сделали ту быль – моею былью!
И в книгах, с их героями, сквозь даль,
Тогда не живши, я прожил те годы,
Везде, нигде не бывши, побывал,
Всевидящего демиурга вроде.
Творцов, в чьём слове – отразился Бог,
Благословляю гений, мне даривший
Мир необьятный – властью зрячих строк.
Как понимаю я, в свои проживши
Полсотни лет – лет тисячу, живя
Везде – не покидая праг отчизны,
О том поэта вещие слова,
Что тот, кто с книгой жил, - прожил две жизни!

Сподобався вірш Старости Петра Івановича:
Джерело наснаги
Книга тихо шелестить листками
І мене впускає в дивовижний світ,
В ньому поряд щире і лукаве,
На межі чатують вогнище і лід.

Смуток синій бродить між рядками,
Сміхом збуджують веселість сторінки.
Глузд бентежний повниться думками:
Невідомий світ надміру гомінкий .

Осягаю суть життя героїв,
Глибину любові, сподівань, страждань.
Впевнено ламаю вісь рутинну строю
У борні омани, правди і вагань.

Зрію в книзі джерело наснаги,
Життєдайне мудрості зерно,
Що знаннями утамує спрагу
І відкриє в мрію осяйне вікно.

… Безпорадний люд в житті без книги,
В темноті густій мандрує, як сліпець.
Відкриває книга лексики масиви,
Словом зігріває тисячі сердець.

Дуже сподобався вірш Утки-Отки Володимира:
Библиотека
Библиотека есть продолжение мозга
поэта, писателя, человека.
Прошлое в ней никогда не поздно,
А настоящее – как утеха.

Ты не ушла, и тебе за это –
Как бы сказать? – от меня досталось.
В библиотеках живут поэты,
А не поэзия, как считалось.

Как бы узнать мне у певчей птички,
Что с ней до жизни, до песни было?
Библиотеки иерархичны,
Как симпатические чернила.

Многих ещё до меня убили.
То есть, ещё до моих прелюдий.
Жить надо так, чтобы вас любили
Библиотеки, а не в них люди.

Мы возвращаемся, будто девы
В девственность, скользкую по секрету.
Библиотека есть место, где вы
Живы. Хотя вас в помине нету.
Загалом усі вірші, що зібрала збірка пятого поетичного конкурсу Чатує в століттях Чернеча Гора досить мелодійні і дзвінкі, що несуть собою особливу думку поетів до народу. Кожен поет майстерно орудує літерами, словами і реченнями з яких пізніше будує прозу, серед якої звичайно є майстри – журналісти, що боряться за своє життя і існування своєї творчості , підкріплюючи її новим поживним матеріалом відстоюючи власну думку і правду. Наостанок хотіла б добавити кілька своїх особистих рядків :

Загублені слова поетів,
Що згодом стали писарями,
У осторонь високих злетів,
Обабіч клятв над вівтарями.

І хоче правда вибратись з тенет,
А острах руку тримає в таємниці.
Бо завжди манить всіх високий злет…
Лишається лиш біль в падінні колісниці.

Вдячна за те, що запросили мене брати участь у шостому поетичному конкурсі. Залюбки в своїй творчості ділюся в ній своїми почуттями , хвилюваннями, думками.
Вятка
Если купаться ,то в счастье, если тонуть, то в любви.
Я устала любить читателя
И блуждать между строк.
Я устала любить мечтателя,
Что звездой зовёт на восток.

Я стихами уже пропитана
И слезами исчерпала лимит,
Я писателем бедным воспитана,
Я не слышу как громко гремит.

Я как книга всегда обнажённая,
Что в надежде покажет нам путь.
Я как свечка Тобою зажженная,
Только Бога в пути не забудь.

Я так долго искала поэта,
Что в стихах сможет слёзы пролить.
Я вдали от Твоего силуэта,
Что умеет тайны хранить.

Я растрёпана , жизнью пропитана.
Я устала камни Твои собирать.
Я в любви, словно в чувствах испытана.
И всплакнув, только Богу не стану я врать.

Саме опівночі розпочинається завтрашній день.