Марина Гримич про 60-ті. Рецензія на "Мак червоний в росі...".

06.10.2010

"Мак червоний в росі..." – роман Марини Гримич про "покоління, народжене в 60-х — покоління світлого смутку і обережної радості…", сповнений ностальгічними мотивами та містично-готичними подіями. Сюжетна лінія роману розвивається відразу в двох часових просторах. Автор, поставивши для себе питання, до відповіді крокує крізь кожну сторінку книги й повертається до далеких 60-х років, які стали зав'язкою сюжету. Паралельно "Маку червоному в росі.." в книзі живе інший роман – не менш важливий, як і для самої Гримич, так і для героїв, а в розв'язці – і для читача.

Органічну містику Гримич пов'язує з життям героїв, які насправді перебувають, чи то існують, в проміжному стані між життям та смертю. Викликає подив те, що іноземний науковець, що займається вивченням паранорнальних явищ запрошує літераторів та письменників, покоління, народжене в 60-х – дітей київської інтелігенції, в карпатську "зону хронотопного зламу", з тим, щоб розібратись в національній паранормальності, провокуючи супутників на розмови про "живих" та "неживих". Гості стають свідками дивних подій та починають спостерігати не тільки за духами, що мешкають в пансіонаті, а й один за одним, мовляв, хто ще крім мене бачить привидів. Пізніше стає відомо, що всі. Адже, насправді, не всі вони ще є "живими" на даний момент.

Синтизуючи теперішнє зі спогадами про 60-ті, Гримич підіймає національні питання та моральні проблеми, але загальному рішенню так і не приділяє достатньої уваги. Крокуючи вздовж розвитку подій, в тексті періодично з'являються уривки іншого роману, який є працею одного з головних героїв. Містичність роману Гримич полягає в тому, що одна з головних героїнь – Ляля, яка за власним досвідом ніби ідеально знає Рюрика – автора цього роману, редагуючи його ніби пророкує наступні події, які мають відбутися з шісткою людей, та находить фрагменти свого дитинства. Видно, в задумі Гримич роман Рюрика виявився досить слабким, адже читач так і не дочекався його завершення, а тільки ознайомився з загальною концепцією.

Про символічність назви годі й думати, адже головні герої не пам'ятають бодай кілька років власного життя. Єдине, де згадується червоний мак, так це в "паразитуючому" романі Рюрика: "... і в голові оберталася й оберталася стара мамина платівка:
На долині туман,
на долині туман упав,
Мак червоний в росі,
мак червоний в росі скупав... ".
"Мак червоний в росі..." – це роман з геппі-ендом, адже ті, чиї душі не мали спокою, відлітають в рай, а доля проміжних героїв замовчується. Книга досить сильна, нерівномірна в психілогічних аспектах, але легка для сприйняття читачеві будь-якого віку.