Професійно сильний, всесторонній та обєктивний огляд поезій конкурсантів подав вище Михайло Нечитайло. Перечитував кілька разів, і не знайшов думки, з якою міг би подиспутувати. Не оминув Михайло і застережень щодо ходу обговорення та оцінок віршів, опублікованих у Віснику міжнародного поетичного конкурсу: "Якщо боремося за місце, то треба йти в бокс, а не в поезію. Бо там очки рахуються за нанесені удари, а в нас – за кришталь, що визирає з душі". І це видно неозброєним оком, коли уважно спостерігати за Коментарями. Я б ще додатково звернув увагу на таку "дрібязкову" деталь, як недотримання умов конкурсу самими його організаторами: якщо вже не допущені до участі автори, які не придбали "будь-яку" книгу або журнал, то чому у Вісник потрапили 54 поезії (без одного - половина з усіх 119 учасників), автори яких (нехай не ображаються, я тільки в загальному висловлюю цю думку) не виконали інші умови - не вказали рік народження та по-батькові (цитую: "редакция СЧ брала до розгляду лише авторські тексти за обов‘язкової наявності: короткої біографії автора (із зазначенням року народження (однак, і тут деякі автори ігнорували цим положенням) та ... Прізвище та ім‘я по батькові...) - витяг з повідомлення організаторів про завершення конкусу див. на початку). До речі, у боксі за недотримання умов або порушення правил можуть не допустити до бою чи зняти очки. Але це - так, жартома і до слова... Проте, хотілося б, щоб шановні члени жюрі уважно читали і обєктивно враховували висловлене тут, на сайті у Коментарях...
І ще одне - побажання організаторам: на мою думку, не варто видавати Вісник конкурсу до оголошення його результатів, а оприлюднити допущені поезії тут на сайті під умовними номерами, без прізвищ та місць проживання (задля обєктивності оцінок, бо погодьтеся: навіть вік автора має підсвідомий влив на сприйняття конкурсного твору), а після оголошення підсумків літературного змагання видати друкований Вісник, включивши до нього не тільки поезіїї з короткими біографіями авторів, але й з аналітичними коментарями, висловленими під час обговорення, як про самі вірші, так і про хід, підсумки та перспективи проведення наступних конкурсів. Я б такий Вісник придбав залюбки і рекомендував іншим поетам: він був би довершений за темою і став би живою енциклопедією творчої майстерності.
Як на мене, до обговорення треба допускати всіх бажаючих, без всяких умовностей, давати можливість оцінювати встановленою арефметично кількістю балів будь-який твір, без обмежень (звичайно ж, в подальшому відсіюючи "зерно від полови"). І від того тільки виграють, як організатори, так і учасники.
А так, за нинішніми умовами, маю можливість висловити свою оціночну думку тільки про три твори, хоча до "серця залягли" біля двох десятків:

1. (с.29) - Гудзінська Михайлина Федорівна. "Таїна Слова". - ("Красу щоднини приміряю/ До поетичного рядка"/; "Хай дар одвічної любові,/ Яким наснажена душа,/ Вогнем палає в кожнім слові - / У грудях кожного вірша!"/. - Відчуваєте? Я - так: таїну кожного слова і гаму слів водночас! А першим було все-таки слово, воно - основа нашої мови і поезії, зокрема!!! І Михайлина з таємних глибин своєї душі і серця виливає свою ніжну любов до нього, майстерно розкриваючи його сутність, порівнює його з серцем "у грудях кожного вірша". Для неї поезія також стрижень навколишнього світу: "Політ зорі і шепіт гаю,/ Дзюрчання тихого струмка...". Коли вірш хочеться перечитувати ще і ще, це вже неабиякий успіх автора...

2. (45) - Князький Орест Миколайович. "Балада про Шевченкову Катерину - покритку і поему, або медитація на задану тему: "Для чого пишуться вірші". - ("Не знаю, - чи Слово! - зронило сльозину,/ Чи, може, - Його! - породила сльоза? - /... /Та вірю - в тім Слові! - був лет Янголиний,/... /Бо вірші не пишуть - їх серце рождає./ І в щирім радінні. Й коли заболить.../"). - Так глибоко дійсно можна написати тільки серцем, і тільки людина з величезним життєвим досвідом та мудрістю (Оресту Миколайовичу пішов восьмий десяток). І до його Слова не варто, а треба дослухатися і відчувати серцем. Вже саме осмислення заданої теми "Для чого пишуться вірші" через Шевченкову Катерину не тільки вирізняє автора серед інших у Віснику, але й ставить його в ряд беззастережно талановитих.

3. - (с.110) - Тилик Ігор Володимирович. "Дилема". - ("Чи варто світ обтяжувати словом? -/.../Я прагну словом серце відродити,/ Розраяти захмарену блакить./. - Окрім глибокого осмислення заданої теми, автор досить-таки промовисто виділяє у вірші шрифтами окремі ключові слова і, навіть, букви. Вдало підібраний і епіграф до твору - порада молодим літераторам, висловлена Л.Н.Толстим під час однієї з бесід у Ясній Поляні: "Если можете, не пишите...". В принципі цим епіграфом і вирішується "Дилема" - писати чи не писати вірші. А Ігор Тилик і від себе, і для себе, і для інших радить коли писати поезію: "Аби у слово душу перелити,/ Замало лише дум і почуттів - / Потрібно осягнути пережите, - / І все, що не збагнув,/ І все, що зрозумів".
Від себе додам: "Не завдавайте мук словам,/ Даремно рук їм/ Не викручуйте./ Як не вдається/ Пісня вам,/ То не біда -/ Чиюсь виучуйте" (Степан Лепех. Зб. поезій "Одкровення" - 2003).

Отож, учімося один в одного, учімося в життя творити СЛОВО! І не суть в тому, що ти переможець "конкурсу" чи ні: важливо чи зачитуються нашими віршами люди, для яких ми власне і творимо, чи змінюють наші "думи" їх серця та душі на краще, чи, зрештою, благороднішим стає навколишній світ. Мені видається, що саме у цьому головний підсумок цього конкурсу. Я бажаю всім нам завжди ставити перед собою таку мету і досягати саме такого результату!
Степан Лепех, учасник конкурсу.

Справжня поезія - "кришталь, що визирає з душі".