30 листопада ц.р. у Київському національному університеті будівництва і архітектури (КНУБА) відмічали 30-річчя створення поетичного клубу «Стих и Я» (не можна українською перекладати «Вірш і Я»), віце-президентом якого я є з моменту його заснування (1986 р.).
Одразу виникає питання, які чинники послугували створенню такого клубу? До цього в КНУБА з 1962 р. почала виходити газета «За будівельні кадри» (тепер «А+Б»), у якій друкувалися вірші студентів і викладачів КНУБА і саме в ній у 1985 р. був опублікований перший мій вірш і головний редактор газети запропонувала нам створити поетичний клуб.
З часом до нас у гості почали приходити відомі поети, співаки, які, окрім своїх пісень, стали писати музику до віршів, складених членами клубу «Стих и Я».
Серед відомих поетів, які приходили до нас у гості, були: Л. Вишеславський, В. Глущенко, В. Дробот, В. Іващенко, З. Кучерява, В. Шлапак, А. Шерепицький та інші.
Ми почали видавати свої збірки віршів, до однієї з яких під назвою «ХХ – ХХІ: Збірка віршів». – КНУБА, 2001. – 76 с., передмову написав Леонід Вишеславський. Процитуємо з неї декілька рядків: «Випуск «відкривається» акровіршем Євгена Рейцена «Випускникам 2000 року». На засіданнях клубу «Стих и Я» я вже звертав увагу членів клубу на його вірш «Поэтическая тетрадь» і вірші, написані щирою українською мовою, які покладені на музику, – «Чумацький шлях» і «Осіннє танго».
Наведемо цей вірш, ідея написання якого виникла у мене ще наприкінці 60-х років, коли по радіо вранці кожного тижня звучала передача «Поэтическая тетрадь». Одна із передач була присвячена К. Паустовському, де розповідалось про те, як, сидячи одного разу зі своєю коханою на березі моря, йому здалося, що в морському прибої відтворюється ритм «гекзаметр». Серед творів К. Паустовського я до цих пір не можу знайти факт підтвердження цього випадку, але вірш написав і він увійшов до моєї збірки «Поэтическая тетрадь». – К.: Феникс, 2011. – 175 с., яка на Міжнародному конкурс ім. Мирона Утриска отримала диплом ІІІ ступеня.

ПОЭТИЧЕСКАЯ ТЕТРАДЬ

Лишь только слышу позывные эти –
волнения не скрою
И с замираньем сердца начинаю ждать,
Когда свои страницы предо мною
Раскроешь ты, поэзии волшебная тетрадь!

Люблю я слушать, стоя у окошка,
И вдаль глядеть, мечтая о своём, …
Ведь в каждом есть поэзии немножко
Она ведь – ты, она ведь – я, и ты, и я – вдвоём.

Поэзия везде, – сказал поэт известный,
Лишь только стоит наклониться и поднять…
Она – зима и лето, осень, вёсны,
Тебе внимаю я, поэзии волшебная тетрадь!

А ныне за окном зима искрится,
Снежинки водят дивный хоровод.
Мне в ритме танца этого чудится
Таинственный стихосложенья ход!

Мелодия стихов в самой природе скрыта,
В морском прибое, – всем нужно знать,
Сокрыт гекзаметр, а в дожде – хорей…
пока не всё открыто,
Открой же истину скорей, поэзии волшебная тетрадь!

1997 г.

І тут я згадав про свій зошит-конспект з української літератури, який у мене зберігся з 8-го класу, відкриваю його і там в розділі «Вірші» читаю: «В братських школах XVI – XVII століть, а особливо в Київському колегіумі одним із важливих предметів навчання була піїтика (від піїт – поет). В ту пору ознакою освіченості вважалось уміння скласти вірші з того чи іншого приводу. Піїтика і знайомила учнів з видами віршової літератури і правилами віршування. Складачами віршів в XVI – XVIIІ ст. були найчастіше вчителі і учні вищих шкіл. Шкільні й релігійні свята, значні події, приїзд високопоставленої особи і т.п. – все це давало теми для віршованих виступів».
І тут я згадав ще один випадок, коли до нашого класу зайшов директор школи Василь Іванович Попок і повідомив, що буде викладати нам російську літературу. Він – вихованець дитячого будинку, який очолював А. Макаренко, учасник Великої Вітчизняної війни, завжди ходив у галіфе і френчі. І ось якось він проводив урок, присвячений В. Маяковському і читав відомого його вірша «Стихи о советском паспорте», закінчуючи його – «… Я достаю из широких штанин дубликатом бесценного груза…», засунув руку до кишені і витяг свій паспорт… Потім наприкінці уроку він показав нам книжку: Владимир Маяковский «Как делать стихи». – Изд. «Молодая гвардия», 1931. – 128 с. Я шукав цю книжку 50 років і нарешті купив її у букіністичному відділі книжкового магазину на просп. Калініна у Мосві у 1989 р. Процитую з неї фразу: «Вы хотите писать и хотите знать, как это делается. Почему вещь, написанную по всем шенгелевским правилам, с полными рифмами, ямбами и хореями, отказываются принимать за поэзию?
І тут я згадав, як колись критикували поета Едуарда Асадова за відсутність у його віршах поетики.
Знаходячись у шпиталі у 1944 р. після тяжкого поранення, в результаті якого він втратив зір, між операціями він писав вірші. Щоб правдиво оцінити їх достоїнство, а його віршів тоді ще не читав жоден професійний поет, він вирішив відіслати їх Корнію Чуковському, якого знав не тільки як автора веселих дитячих книг, але і як жорсткого і нещадного критика. Через декілька днів прийшла відповідь. За словами Едуарда Аркадійовича, "от посланных им стихов остались, пожалуй, только его фамилия и даты, почти каждая строка была снабжена пространными комментариями Чуковского". Але найнесподіванішим для нього виявився висновок: "...однако, несмотря на всё сказанное выше, с полной ответственностью могу сказать, что Вы - истинный поэт. Ибо у вас есть то подлинное поэтическое дыхание, которое присуще только поэту! Желаю успехов. К. Чуковский". Значення цих відвертих слів для молодого поета було складно переоцінити. Дійсно, читаючи його вірші, особливо про Велику Вітчизняну війну, не можна утриматись, щоб не проронити сльозу…
Повертаючись до книги В. Маяковського, треба сказати, що в ній можна ще знайти відповідь на питання: для чого, як і коли треба писати вірші. Процитуємо ще В. Маяковського:
– Поэзия
– вся! –
езда в незнакомое.
Поэзия – та же добыча радия,
В грамм добыча, в год труды.
Изводишь, единого слова ради,
Тысячи тонн словесной руды.
Но как испепеляющее слов этих жжение
рядом с тлением слова-сырца.
Эти слова приводят в движение
тысячи лет миллионов сердца.

Но сила поэта, – как писал В. Маяковский, – не только в этом, что, вас вспоминая в грядущем, икнут.
Нет!
И сегодня рифма поэта –
Ласка
и лозунг,
и штык,
и кнут.
Хочеться згадати ще раз В. Попка, який, прийшовши на черговий урок у 8-й клас (1951р.), повідомив нам, що наступного разу до нас прийде комісія із Райвно, а ми будемо писати диктант, де я вам диктуватиму листа Тетяни із поеми О. Пушкіна «Евгений Онегин». Ми всі вдома вчили цього вірша з розділовими знаками таким чином: Я Вам пишу, запятая, Чего же боле? вопрос и т.д. За диктант В. Попок поставив усім 35 учням «відмінно» і мав за це від Райвно неприємності. А я і мої шкільні друзі до цих пір можемо продекламувати цього вірша (!) Питання: хто через 65 років зараз може продекламувати класичного вірша, який вивчав у дитинстві? Саме класичного (!)
І тут треба згадати О. Пушкіна і як про нього сказав А. Міцкевич: «Он не был фанатически байронистом, он был вернее, если можно так выразиться, «байронствующим». Если бы произведений английского поэта вовсе не существовало, Пушкин был бы провозглашён первым поэтом своей эпохи!». У цій своїй статті (Максим Рыльский. О поэзии. – М.: Советский писатель, 1974. – 343 с., Поэзия Адама Мицкевича. – С. 147-223) Міцкевич повторив своє передбачення, звернення колись ним особисто до Пушкіна з приводу «Бориса Годунова» на читанні якого автором він був присутній: «И ты будеш Шекспиром, если позволит судьба» і підпис – «Друг Пушкина».
Нагадаю, що сам Пушкін вважав, наприклад, «Дон Жуан» Дж. Байрона шедевром! Тобто, видатні поети спілкувались між собою (якою мовою?), перекладали один одного. Наприклад, І. Бунін перекладав А. Міцкевича, Ю. Лермонтов – Дж. Байрона, Л. Вишеславський – Т. Шевченка і т.д.
Російський письменник Іван Бунін, який помер у Парижі у 1953 р., за життя не був відомим письменником, у звичайному сенсі цього поняття. А ми зараз зачитуємося ним, і особливо, його віршами. Л. Вишеславський і В. Висоцький писали свої вірші, не думаючи про якусь славу, і не сподіваючись, що їх іменами назовуть малі планети, які зараз сяють над нашою Землею.
Степан Руданський не знав, що його пісню «Повій, вітре, на Вкраїну» вважатимуть народною…
А Тарас Шевченко звертався до нас:
Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь…
(Т.Г. Шевченко)
О, тоді будемо знати, для чого вірші нам писати!

«Для чого пишуть вірші?».