Питання самоідентифікації є одним із ключових не тільки для сучасної підліткової прози. У книжках для найменших читачів ця тема теж доволі популярна, щоправда, у літературі європейській та американській. Саме тому особливо тішить, коли вітчизняні автор та ілюстратор наважуються торкнутися її в книжці-картинці для маленьких читачів. Дитяча історія про Хтося в акваріумі дозволяє, хоч і дещо неоднозначно, зрушити філософське питання, хто ти є в цьому світі, і яка твоя роль

Одного разу маленький Хтось замислився про своє походження. Із жахом він усвідомив, що не має імені й навіть не здогадується про те, що він за істота. Сам не знає, і спитати нема в кого… Бо в акваріумі окрім нього живуть різнокольорові рибки, що не вміють говорити, і стара черепаха, яка протягом свого довгого життя встигла забути геть усі імена. Навіть той двоногий мешканець квартири, що їх усіх годує, не в змозі допомогти. Він хоч і має доволі розумний вигляд, але завжди засмучений, і ще жодного разу акваріумні жителі не почули його голосу. Можливо, він, як і рибки, не вміє говорити?

Врешті-решт бажання пізнати себе штовхає Хтося на складну авантюру. Він вирішує навчитися читати, аби знайти інформацію про себе в книжках. Мудра черепаха погоджується допомогти своєму сусіду. Хтосю пощастило, бо саме навпроти акваріуму стоїть книжкова полиця. Корінці книжок радо виконують роль першої абетки. Але щоб знайти там інформацію про себе, одних корінців виявляється замало… Як же бути далі? Як знайти потрібне?

Починаючись трохи меланхолійно, далі книжка набирає обертів і стає ближчою до пригод у дусі динамічних пошуків рибки Немо та популярного дитячого детектива «Хто сказав няв?». Перед нами і допитливий герой, що має виконати певний квест та дізнатися важливу інформацію, і вірні друзі, що підтримають і допоможуть. Можливо, Хтось навіть зможе знайти спільну мову з мовчазною людиною.

Книжку про Хтося написано з емоційною напругою. Читач щиро вболіває не лише за головного героя, але й сумного господаря акваріума, намагаючись здогадатися, що саме його так засмутило. Що ж до інтриги, то її витримано до кінця лише на текстовому рівні. А от ілюстрації містять спойлери ледве не на кожній сторінці. Уважний читач може здогадатися, хто ж такий цей Хтось, ще задовго до того, як його підведе до розгадки логіка розповіді. Приємно тішить те, що книжку написано з гумором. Жарти дублюються в ілюстраціях, тож сміятися з кожного з них можна мінімум двічі.

Хтось трохи заплутався. Одної миті він навіть злякався, що він… гіпопотам! Великий гіпопотам! Але скажіть, хіба гіпопотам зміг би жити в акваріумі? Гіпопотам туди б нізащо не помістився.

Попри позірну простоту та легкість сюжету книжка торкається питань ідентичності, самоідентифікації та самотності у світі, який тебе не знає. Рибки зайняті одна одною, черепаха – своїми роздумами, а ти один, і навіть не знаєш, ким ти є. Усі бувають самотніми. Але щойно ти займаєш певну життєву й ціннісну позицію, як усе навколо змінюється не лише для тебе, але й тих, хто поряд.

Книжка дає привід проговорити ще одне важливе питання – «право на смуток». Зрештою читач так і не довідується, чому людина в історії про Хтося сумує. Не важливо, чи це через роботу, хворобу, нещасливе кохання або ж самотність. Цей людський стан природний і не потребує виправдання. Кожна людина може відчути смуток. А найкраща допомога в такій ситуації – любов, підтримка і вдячність тих, хто поряд.

Історія з пошуком ідентичності в книжці про Хтося містить певну двозначність. З одного боку, Хтось робить важливий життєвий та етичний вибір, що визначає його подальшу поведінку, формує його як особистість та впливає на інших. З іншого, такий вибір, принаймні формально, за сюжетом, продиктований Хтосю зовнішнім приписом – ім’ям та заздалегідь визначеним місцем в ієрархії живих створінь. Таке прочитання історії, а воно тут закладене, свідчить не на користь ідеалів свободи вибору та права самому будувати себе і свою долю.

Книжка про Хтося сподобається тим, хто полюбляє морську тематику. І справа не лише в тексті, а й ілюстраціях Марії Фої, які в окремих деталях і кольорах дещо перегукуються з роботами італійської художниці Бімби Ландманн. Попри те, що малюнки зображають не лише акваріум, а й людське помешкання, здається, що все відбувається від водою. Чого тільки варті сині й пухнасті, мов водорості, брови та волосся мовчазного власника квартири! Читаєш – і мимоволі набираєш повні щоки повітря. Важко стриматися, аби не пірнути в ілюстрації.

Малюнки не мають єдиної кольорової гами, а видозмінюються від початку книжки до її кінця. Так звана «драма перегортання сторінки» для читача створюється ще й кольоровими несподіванками: на наступній сторінці на вас можуть чекати інші барви: неочікувано темні або світлі, що допомагає передати настрій та атмосферу.

Видавництво рекомендує книжку для дітей віком від 4 до 9 років. Нам здається, що для читачів 8-9 років історія може здатися надто простою. Найстарша пряма аудиторія пригод Хтося – це так звані перехідні читачі – діти, які лише виробляють навички самостійного читання. Відтак вони можуть передати її молодшим друзям для розглядання та читання разом із батьками. І текст, і малюнки, і формат мають усе необхідне, щоб їх потішити.

Читати:

дітям від 3 років у дитсадку і 1-2 класах школи;
любителям книжок-картинок;
фанатам морської тематики;

Не читати:

якщо ви боїтеся, що після книжки дитина захоче акваріум;
якщо ви не любите мультфільм «Немо»;

Хто ж такий цей Хтось?.