Час, який нам належить, епічне XXI століття, можна охарактеризувати двома словами: епоха прагматизму. Власне, прагнення вкластися в два слова, чи обмежитись одним, щоб було ще й поменше літер – найкраще характеризує дух прози в склянці часу. Чимало людей просто посилають цю епоху на три літери. Або не всю епоху, а тільки ту її частину, яку ліньки освоювати.
Б’юся об заклад, мало хто потрудився прочитати всю книгу «Вісник VI міжнародного конкурсу короткої прози» від корки до корки, всі 254 сторінки дрібним шрифтом. Свої твори, звісно, всі прочитали. Переконалися, що твір на місці, а може, подумки похвалили себе за зразком класика зарубіжної літератури: «Ай да я! Ай да сучий син!». В кращому разі, переглянули дописи друзів, знайомих. Якщо ще й порекомендували трьох кращих на сторінці журналу в Інтернеті – то вже вершина соціальної активності. І правильно, письменникам треба соціалізуватися.
Я взяв собі за труд написати кілька слів про кожен з творів учасників конкурсу в популярному форматі соцмережі «Twitter», відомому як «пташина трель»: одне речення, чому це може бути цікаво. Все підряд читати напряжно, назви творів найчастіше ні про що не говорять – нашим би письменникам повчитися психології, щоб зацікавлювали вже назвою, вже першими словами текстів! – а от мої умовні твіти допоможуть бажаючим зорієнтуватися у великій збірці текстів і відшукати свіжу прозу, прийнятну голові та приємну серцю.
Сподіваюся, така критика нікого не образить та допоможе відкрити для себе нові імена. Загальними враженнями поділюся в кінці.

Ант Інгвар, "Carpe Diem": ліричне з присмаком загадки оповідання про любов, смерть і вічне життя; ви все зрозумієте та здивуєтесь в кінці.
Басанець Олександр Михайлович, "Природолюб": одна доба з життя сільського рибалки.
Безус Євгеній Федорович, "Пісня зимового вітру": у автора в голові народилася пісня зимового вітру; коротка пейзажна замальовка.
Бессонов Пасло, "Воскресенье день тяжелый": будні алкаша, який напився, передумав емігрувати в Європу та мріє бути допущеним до сімейного ложа; автору варто підтягнути пунктуацію та акуратніше набирати текст.
Білинська Христина Валеріївна, "Одного суботнього ранку": буденна драма з погляду п'ятирічної дитини; грамотне і життєве оповідання.
Олександр Григорович Боклаг, "Песня про оружие": дотепна гумореска про тамаду, який занадто кирпу гнув, але життя навчило не приховувати правду стріляниною; написано кумедним південним суржиком.
Бондар Тетяна Олександрівна, "Пан Ніхто": яскрава замальовка про вимагання хабаря на прикордонному посту; в похмурих тонах, але з оптимістичним фіналом.
Борисова Ольга Михайловна,"Поединок": оповідання про похід у ліс, зустріч зі звіром і героїзм; добротна, хоч трохи затягнута пригодницька проза, я б на місці автора додав ефектних та динамічних деталей, щоб не дати читачу заснути, або просто скоротив оповідання.
Буджак Михайло, "На сьомому броді": містична замальовка, автор якої уявив себе нацією, що почалася з польота орла, і це раптом Україна, а не ті штати за океаном, куди купа народу мріє звідси втекти.
Бистрик Марлен, "Необратимость": похмура інтрига про те, як туристку підставили в незнайомому місті; мораль, очевидно, в тому, щоб не вестися на спокуси.
Верлан Ірина Анатоліївна, "Наваждение": історія про жінку, яка шість тижнів виконувала невдячну роботу задарма; можливо, це життєва історія, український Діккенс чи просто дикість, але, чесно, я не уявляю собі, як можна бути такою лузеркою, щоб стільки часу дозволяти їздити на собі і не вибити своє законне бабло у якихось нікчемних бариг, навіть не влаштувати добрячу істерику перед клієнтами, не піти до поліції, тощо.
Вітолін Олександр Михайлович, "Обережно, міни!": яскраве оповідання на актуальну гуманітарну тему, про навчання дітей на Донбасі триматися подалі від вибухових пристроїв.
Волков Олександр, "Возвращение": спогади офіцера, який став бізнесменом, про суд честі; інтризі не вистачає імпресивних подробиць.
Гонтарук Любов, "Смертник": про те, як репресований пережив катування за Сталіна; Стівен Кінг би плакав.
Гусаковський Антон Броніславович, "Корупма": дивне слово в заголовку є авторським гібридом корупції і карми; про чиновника, що потерпає від власної непорядності.
Дериземля Євгенія Михайлівна, "Сухой закон, или приключения Диониса в СССР": гумореска про комуністичну звичку випивати і натуральне свинство, яким все закінчується; прошаркам суспільства, змальованим у цьому творі, точно потрібна декомунізація в групі підтримки анонімних алкоголіків.
Жук Валерія, "Останнє сонечко": замальовка про залежність дитячих настроїв від погоди.
Защепкіна Наталія Миколаївна, "Судьба": нинішня війна у трагічній долі діда.
Зінченко Анатолій Васильович, "Весняні метаморфози": історія знайомства, любові та одруження зрілої пари, кооператора з собаководкою.
Карпуніна Валентина Євгенієвна, "Хромовые, начищенные сапоги": згадка про солодке дитинство і щедрого, акуратного батька.
Валія Киян & Юра Лоцький, "Ділянка": жіночі балачки під час догляду за садом.
Комісарук Володимир Васильович, "Кохання з першого погляду": автор радить, перш ніж закохатися, перевірити за паспортом вік дівчини, трохи каже про шлюбні звичаї якогось племені; цікаво, але місцями недбало написано.
Корн Софія, "Зійшла зоря": сценка з життя ринкової економіки, виписана любовно, хочеться перечитати.
Крупник Дмитро Геннадійович, "Сакартвело (Грузія) часів пізнього Саакашвілі": подорожні нотатки в дусі прози Апалькова, цікава сценка в душовій, про Саакашвілі лише один абзац.
Левченко Анна, "Тарас Якович": два трохи абсурдні оповідання про сусіда, який спілкується іспанською з тарганами.
Ліпчинський Валентин Олександрович, "Моряк із Марселя": задиристе, сексуальне оповідання під настрій французької музики та кіно.
Малаш (Пилипенко) Олександра Василівна, "Психологи не пиячать на роботі": стрьомна історія, як у ворожки поїхав дах після випивки з тисячним клієнтом на Миколая.
Маруга Валерій Михайлович, "Чаша терпения": жорстка гумореска про сексуальні домагання жіночої частини колективу до інспектора міської мерії; важко зрозуміти, чи поділяє автор жінконенависництво свого героя.
Михайленко Валентина Микитівна, "Невинний поцілунок": вражаюче оповідання про відкриття та розчарування сімейного життя, дружбу і зраду.
Мітасова Ірина Вікторівна, "Ярик-футболист": добре передано радість гри і мудрість горя від примхливої свободи без відчуття відповідальності.
Мітенко Ірина Миколаївна, "Лісовий уклін": коротко про материнську боротьбу з інтернет-залежністю; я б порадив стурбованій мамі завести свій акаунт у соцмережах та ходити з дітьми до лісу і постити яскраві селфі.
Москалець Микола, "Вгадайте її": загадка в трьох абзацах; я нічого не зрозумів, але здогадуюсь, що "звабниця, яку безперечно обожнює чоловік, ніжно люблять діти і завжди чекають батьки" може бути якоюсь купюрою.
Мошна Олександр, "Да сколько той жизни": гумореска про те, як чоловік навчився ніжності.
Наслунга Влад, "Мій фінський друг": динамічна дорожня історія, герої якої відстали від поїзда, пережили купу пригод і встигли обговорити дівчат у Фінляндії та Швеції, а після закінчення пригод ще багато років переписувалися.
Нечитайло Михайло Степанович, "Ідіотка": класна історія про дитяче сприйняття подвига сільської героїні, яка, ризикуючи життям, врятувала погризений мишами прапор з полум'я.
Одаренко Сергій, "Посмішка Джоконди": спогади бешкетника, який зустрівся зі смертю і не розуміє, чому посміхається, навіть коли сумно; мабуть, самоіронія штука живуча.
Олійник Мар’яна, "Її гріх": яскраве, динамічне оповідання про справжню любов, яка чомусь завжди незаконна та карається великим стражданням.
Остролуцька Антоніна Михайлівна, "Притча про шапку": дотепна, коротка життєва історія, навіює оптимізм.
Підвисоцька Лідія Володимирівна, "Заберіть мене в любов!": не знаю, чому за чутками дітей знаходять в капусті, але ця фантазія тільки виграла б від більш акуратного набору, без ручної розстановки переносів та з проставленням довгих, а не коротких тире перед фразами діалогів та після пробілу, в тому числі точки з пробілом чи коми з пробілом.
Брукс Тетяна Олександрівна, "Новогодняя история": непогано написано про те, що, мабуть, любов таки краща форма реабілітації після АТО.
Кот Лерія, "Сусідка з пекла": чорний гумор, бісівщина, кровіща, жах і смерть; я б попросив моїх приятелів-дияволопоклонників, щоб викликали дух Стівена Кінга та почитали йому це оповідання, але боюся, що наді мною сміятимуться, бо вони взагалі-то подібними речами не займаються, просто богохульствують потихеньку, дякують сатані за можливість грішити не гірше за інших, не каючись, і ловлять кайф, наче діти, які, бува, навмисно передразнюють батьків, щоб шокувати.
Проценко Микола, "Сказка про курочку Рябу": гумореска про інженерні казочки на ніч та корисність брехні, коли ти начальник.
Понамаренко Олександр, "Хоча б ще раз": добре передано відчуття гідності останніх днів чесного життя; автору пораджу не зловживати трикрапками та набирати текст акуратніше, пробіл ставити тільки після крапки, коми, двокрапки, крапки з комою, але ніколи не ставити пробіл перед нею.
Полтавський Юрій Васильович, "Можно я буду!": діалог батька з сином про те, що Крим – це Україна.
Свенцицька Еліна Михайлівна, "Жизнь по московскому времени": розмови з кішкою, безпомічність і безвихідь.
Семенова Юлія Миколаївна, "Молодість": історія дивовижної пристрасті на тлі творчих буднів.
Субота Микола Петрович, "Троєручниця": як ікона підняла дух волонтерці, морально покаліченій жахами АТО, зустрічами із зубожілим населенням, сепаратистами, дезертиром з гранатою, солдатом без руки і т.п.
Судус (Сіваш) Юлія Василівна, "Неначе сон": кохання з першого погляду, зав'язане знайомство і все, що буде далі.
Тараненко Іван, "Мить": спогади про матір, вірне вчення цінувати час.
Туровська Леся, "Солнечная женщина": вирок безсердечному чоловіку, самозакоханому спортсмену-рекордсмену, егоїсту, який кинув дружину та одружився на іншій, з багатшої сім'ї; мене здивувало, як таке сильне, продумане засудження не було висловлене вголос йому в обличчя під час розмови з ним, мимоволі подумалось, що я теж на його місці міг би завдавати болю своєю звичайною поведінкою, якщо б мені не висловили негативні почуття, не сказали, що я не правий, більше того, щирість з подругою та нещирість з чоловіком може пояснити відчуження, що зруйнувало сім'ю, хоча, можливо, ці мої розумування здадуться неправильними людині з іншою психологією, навіть не знаю.
Шаровара Максим, "Журнал сторожа": байка про космічних пілотів, роботів і телепатів, що підколюють новачка належністю до відсталої білкової раси.
Шевернога Маргарита, "Смак манго": історія відповідно до прислів'я "сивина в бороду, біс у ребро", але все ж приємно, мабуть, знову пережити пристрасть у старості, навіть з комічною розв'язкою.
Шеляженко Юрій, "Сімейні цінності": це моє оповідання про те, як скінчилася війна і щасливі діти майбутньої України провернули хитрий план, щоб повернути Крим додому.
Юник Анастасія, "Зелена пожежа": файно випещені слівця, феєрія асоціацій, час завмер у мить дитинства.
Ясна Людмила, "Сто десять килограммов нежности": несподівана зустріч, несподівані розрахунки влаштувати особисте життя, несподівана ніч, несподівано болить поясниця в фіналі.
Яцкова Лідія Михайлівна, "Корабель на планеті Медунія": казка зі щасливим кінцем про дитячу втечу в космос від безпричинного страху, про зустріч із незнайомою бджілкою та про турботу матері.

Наостанок – обіцяні загальні враження та не те щоб пропозиції когось номінувати в переможці конкурсу, а, так би мовити, висловлення особливих симпатій.
Прикрим відкриттям стала повна відсутність будь-якого прожектерства, бачень суспільних чи технічних новацій або, хоча б, надзвичайних подій. Тематика більшості конкурсних творів зводиться до життя, як воно є. Навіть містичні дівчата з раю чи пекла поринають в сусідські непорозуміння, а космічні пілоти поводяться і думають, як стомлені дальнобійники з телесеріалу. Це мене трохи напружує, бо для мене література завжди була простором виходу за межі буденності. Тим не менше, я прийняв цю тематику такою, як вона є, та чесно спробував отримати задоволення, заглядаючи у скарбнички чужого життєвого досвіду на сторінках збірки конкурсних оповідань. Сподіваюся, мені це вдалося.
Маю відмітити, що приземленість цієї прози швидко перестає сприйматися як проблема. Можна навіть подумати, що це дуже життєво, коли автори добре знають, про що пишуть, а життєвість сама по собі вже є певним (іноді – єдиним) художнім досягненням.
Найчастіше повторюваною помилкою авторів, на мій смак, є нестача або натягнутість повноцінних сюжетних поворотів та емоцій, інтриг, конфліктів, прозрінь, фантазій, дерзань, одкровень та катарсису. Замість всього цього допікає затягування текстового полотна пустої балаканини автора або героїв, надмір подробиць, не виправданих ніяким сюжетним задумом, естетичною чи світоглядною доцільністю, принаймні, на перший погляд. Іноді автори намагаються грати на психології, і це було б прекрасно, якщо б їм вистачило сміливості та уяви поставити себе на місце іншої людини (наприклад, адресата власних негативних емоцій) або подумки розіграти різні варіанти поведінки порівняно із тією скукотою, що трапилася в житті, залишила після себе якісь переживання та спонукала вилити їх у творі. Коли письменник не виходить у художній творчості за межі власної психології, а то й невміло маніпулює, це виглядає наївно та недоречно.
Тепер про особисті симпатії. Почнемо з того, що, будь у мене 56 шоколадних медалей, я б дав кожному автору медаль. Всі старалися, молодці. Перейду до окремих номінацій.
Жменю зеленого чаю з ароматом манго я б заварив для духовної бесіди з Михайлом Буджаком, Миколою Суботою, Олександром Пономаренком, Антом Інгваром та Лерією Кот.
Чорного чаю з бергамотом я б випив при обговоренні життя із Олександром Вітоліним, Владом Наслунгою та Валентином Ліпчинським.
Кавою з корицею я волів би пригощатися, обмінюючись компліментами, із Валентиною Михайленко, Тетяною Бондар, Антоніною Остролуцькою.
І нарешті, найсмачніше, пакет вишневого соку, я б випив у компанії таких майстрів слова, як Маргарита Шевернога, Софія Корн, Михайло Нечитайло та Олександр Боклаг.
А от кокосову цукерку з мигдалем всередині нікому не дам, сам зжеру. Смакота!

56 цвірінькань про конкурс короткої прози.