Санченко Антон. Земля
Георгія [Текст]: повісті / Антон
Санченко, Львів, Видавництво
Старого Лева, 2016, 420 с.
Мариністика – вигідний хід в укра-
їнському літературному процесі,
адже не кожному під силу зі знанням
справи описати морські пригоди
своїх персонажів, тому текстів на від-
повідну тематику в нас наразі не так
уже й густо. Моряк і філолог Антон
Санченко вирішив підняти цю багату
на нові можливості цілину, тож цьо-
горіч у „Видавництві Старого Лева“
з’явилася його чергова книжка,
„Земля Георгія“, автобіографічне під-
ґрунтя якої засвідчує, що й у наш час
життя на палубі лишається яскравим
і вартим того, щоб про нього дізна-
лися українські читачі.
Збірка містить шість відносно не-
великих за обсягом текстів, деякі
з них уже виходили друком раніше.
Їхній жанр визначено як повість,
що досить нетипово для сучасної
української літератури. Створені
в різні роки, вони розміщені не за
датою написання, а в довільно-
му порядку, логіка якого не зовсім
зрозуміла. Через таку хронологічну
неузгодженість ті, хто гортатимуть
книжку з першої до останньої сто-
рінки, можуть відчути щось, схоже
на дежавю: автор, забувши, що він
уже раніше звертався до цього епі-
зоду, знову переказує трагікомічну
історію про грузинського хлопчика,
який прийшов з’ясовувати стосунки
з учителем, прихопивши батькового
„калаша“.
Сюжетна лінія текстів розвиваєть-
ся переважно довкола однієї події,
наприклад, подорожі оповідача до
Грузії по мандарини, його конфлікту
зі старим, ще радянського гарту, ка-
пітаном, клопотів із контрабандною
рибою. Проза Санченка часто напо-
внена деталями, позиченими зі зло-
боденної сучасності, які, зважаючи
на описуваний час, можна вважати
анахронізмами. У цьому заразом
проявляється і сильна, і слабка сто-
рони його творчості: сильна – бо
робить її актуальною та іронічною,
читачі з радістю впізнають знайомі їм
реалії, на які натякає автор (згадка
про Липецьку фабрику Порошенка,
вигуки „зрада!“, що, мабуть, повинні
нагадувати про критиків нинішньої
української влади); слабка – бо за
кільканадцять років нове видання
треба буде оснащувати додаткови-
ми примітками, оскільки мало хто
пам’ятатиме, що таке той Липецьк
і де він стоїть.
Критики вже зауважували – хто
докірливо, хто доброзичливо, – що
Антон Санченко не належить до при-
хильників мовного пуризму, недарма
ж видавці зазначили на звороті
книжки: „У тексті дотримано лексич-
них уподобань автора“. Разом із тим,
його мова, навіть попри русизми,
видається цілком природною, надто
якщо зважити на недостатнє розро-
блення морської теми в українській
літературі останніх років. Відчуття
міри в доборі запозичень робить
Санченкові повісті водночас питомо
українськими та наближеними до
зображуваної дійсності – зокрема
російськомовного оточення головних
персонажів. Ту ж функцію виконують
і жаргонізми, що створюють ілюзію
живого спілкування автора з чита-
чами. Очевидно, з цією ж метою
його оповідь перемішана солоними
моряцькими жартами та різноманіт-
ними евфемізмами, що мають засту-
пати ще хльосткіші вислови (адже, як
зізнається одного разу автор, він дав
собі слово не порушувати в красно-
му письменстві мовних табу).
Закономірно, що в книзі можна
знайти також специфічну термі-
нологію, яку використовують на
флоті: від назв видів торгових суден
до рибальського спорядження чи
деталей навігаційної техніки. Однак
у цьому виданні такі слова переваж-
но малозрозумілі широкому загалу,
лишаються непоясненими й викону-
ють роль своєрідних екзотизмів, що
надають художній мариністиці осо-
бливого колориту.
Попри те, що Антон Санченко
створює пригодницьку літературу,
його творчість позначена численни-
ми інтертекстуальними відсилками,
які вважають ознакою радше інте-
лектуальної прози. Однак жартів-
ливий тон Санченкового письма,
звернення не лише до високої,
а й масової культури (наприклад,
популярних телепередач і пісень)
запроваджують такі правила вза-
ємодії з текстом, коли читачі самі
вирішують, чи схоплювати на ходу
всі авторські алюзії, чи з необтяже-
ним сумлінням пропустити їх повз
увагу. Сам письменник „родом“
із Радянського Союзу та хвацьких
дев’яностих, однак анітрохи через
це не комплексує, тож спокійнісінько
наповнює оповідь спогадами про
часи свого бравого юнацтва, натя-
ками на улюблені радянські фільми
та жартома нарікає: сучасній молоді
доводиться окремо пояснювати те,
що для людей його покоління є за-
гальновідомими „мемами“. Проте,
здається, саме на такий молодняк
він і орієнтується в текстах найпер-
ше. „Я досі на боці молодості, хай
вже і не своєї“, – запевняє своїх не-
видимих співрозмовників бувалий
у бувальцях оповідач.
І те, що цей винахідливий і напо-
легливий, спостережливий і чуйний
вічний юнак у тільняшці увійшов до
пантеону українських літературних
персонажів – беззаперечна заслу-
га Антона Санченка, унікального
в сучасному вітчизняному письмен-
стві своєю залюбленістю в тему моря
й морських пригод.
Ольга Максимчук, Київ

Море, молодість, література.