(Гранецька В.Л. Тіло-тм: роман / Вікторія Гранецька. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 320 с.)

Фентезі – це не вільний лет химерично-вигадливої думки (куди хочу, туди й подамся), це – передусім розмаєне припущення: так може статися за тих чи тих умов.

Ядро задуму – протиставлення несумісних етноментальних світів, що перебувають не лише на різних етапах розвитку, а й розвиваються за своїми природними законами: з одного боку – Україна з її одвічною чумацькою замріяністю, різновекторністю, залишками елементів колоніальної свідомості, неспроможністю об’єднатися в єдиний національний організм, а ще – прапредківськими надприродними можливостями окремих обраних осіб – з одного боку, і – світу прагматиків, де сотнями літ укорінювалося раціональне начало, зведене зрештою до абсолюту, що творить у соціумі незбагненно пекельні умови – з іншого. Другий, скориставшись непевністю першого, руйнує його, а людей з надзвичайними властивостями змушує працювати на себе. Це супроводжується масштабними злочинами, не сумісними з людською мораллю, до того ж – під прикриттям … церкви.

Коли ж зло сягнуло апогею й, як йому гадалося, закріпилося «на віки вічні», крізь ледь помітні шпари прозирнула слабина, котрою скористалася інша сторона й ціною неймовірних утрат зламала таки той генератор світового лиха. Та зламання не означає знищення вщент – скалки та шмаття зруйнованого здатні самовідновлюватись.

Істина, що яріє від світанку людства: світ тримається врівноваженими потугами Добра і Зла, Духовного і Матеріального.

Фантазійно-гіпотетичне зникнення України з мапи світу, певно, слід сприймати як застереження від лихоносно-фатальних наслідків історично укоріненої в діяльності національних еліт практики взаємопоборювання замість об’єднання в єдину дієву силу, спроможну бути гідним фігурантом світової арени.

Загалом, роман засвідчує цілковиту конкурентоспроможність сучасної вітчизняної літератури на світовому книжковому ринку. Та не буває текстів, що не містять не прийнятних для читача елементів, як і загалом не буває творчості без огріхів і прорахунків…На жаль, у тексті є чимало обтяжливих описів лабораторних аналізів, специфічних назв препаратів, що впливають на функції людського організму, власне – клініки корпорації, роз’яснення її «революційного» зрушення в медицині – можливості переселення душі в інше тіло… Концептуальний стрижень «тіло – душа» так захопив автора, що навколо нього нарощується аж занадто багато конотаційних додатків.

Наш час – доба блискавичних змін і непербачуваних подій – породив відповідного читача, що прагне вхопити посутні смисли задля обдумування й орієнтації у складному світі сьогодення і йти далі, а не в’язнути в розлогих описах чи то медичних маніпуляцій, чи то моторошно-вигадливих тортур…

Та попри це, в романі є чимало такого, заради чого варто його читати й перечитувати. Як-от – наскрізна думка: людина – це передусім ДУША, тіло ж – лише її змінне вбрання. Супутнє: білка в колесі – знак браку людськості; справжня пристрасть не відає жодних застережень; любов була, є і буде вічною загадкою; «паскудами» не народжуються, а стають внаслідок внутрішніх і зовнішніх причин; звичайна людська щирість, що не коштує нічого, – неперехідна вартість тощо.

Тож, вбираймо смисли другого роману перспективної письменниці, на яку, поза сумнівом, чекає творче довголіття й цілком заслужений успіх.

23.01.2016

Володимир ПІВЕНЬ,

доцент кафедри української мови та літератури Донбаського державного педагогічного університету

Дбай про душу!.