Збірка поезій АПОКРИФИ СТЕПУ Ростислава МЕЛЬНИКІВА принесла мені море естетичної насолоди (реалізація набутків поетичної школи 20-х років минулого сторіччя, єдність форми і змісту, доречна а ненав’язлива олівцева графіка Уляни, наскрізний вірш, що як чисте кастильське джерело струменить у повноцінній бароково-модерній художній реальності книжки) і приємно здивувала.
Ростислав МЕЛЬНИКІВ у цій книжці, яка сама є дивовижною живою радістю пізнання творення, і ніжний («а там за обрієм народиться дівча…», «вечір на доторк як спогад на двох»), і радісний («я твій Йона, маленький Боже, я сто років тебе не бачив», «місто – яблуко червоне – з підвіконня впало й покотилось… дощ пішов – солодка хтива злива», «жовто кульбабиться травень, втому знімаючи з ніг»), і аґресивно-грубий («і самота певне як місячні», «в таємній країні свого божевілля», «широкоштанних збуджених каштанів», «моя країна – велика фабрика еміґрантів», «черви виїли яблуко літа»), і мовотворчий («тишить», «дзеркалити», «пожовклолисто»), і метафорично-винахідливий («і небесні шляхи засихають в огудину», «яблуко впало на аркуш», «падання вулиць», «небесіння сині квіти», «леліє пісня зубчень втечі сенсу», «гірчичну черепицю змиє дощ», «мій погляд – рожевих квітів горщик що з другого поверху падає», «на церквах кульбабами баниться», «про за віршовану кольором»). Осібно варто відзначити вірш, де війна «це суцільний і повний пездець» та портрет тітоньки, що мріяла про капелюшки але ніколи їх не мала і так і пішла за лелекою (гарний замінник траурного визначника «померти»), а ще – вірш про природу творчости: поет прагне написати поему про степ, але якось усе не виходить, щось вічно йому заважа. Цікавими є і окрушини в один рядок: «ці ріки плинуть поза наші сни», «тче дощ весняний теплу млість імли», «ніч замикає тишу й темінь трав», «плин небес течією підхопить мандрівку твою…».
Властиво автор післямови Олег СОЛОВЕЙ слушно відзначає, що АПОКРИФИ СТЕПУ -- це «двадцять років любови і сподівань – чим, власне, і є поезія. якщо вона справжня», а ув автора «поетикальний світогляд».
Вивершується збірка чудовим а величезним кроком у новий простір поезії – вірш ЧАС РИБАЛИТИ: «але він ніколи до пуття й не знає чому випадає комусь прокинутись рибою». Він це Бог, що скидається на гарківського пролєтарія, що ловить людей мов рибу на березі Лети.
Наскрізний вірш:
Промайне пілігрим
Уламки розбитого дзеркала
На мапі Євразії
Руса вода руда
Патока тиші
День другий осені
Жовток ворожіння
Котиполе неба
Юний один
День як спис
війна
остання молитва
а там за обрієм
сліди лисиці
острів
апокрифи степу
небо Атлантики
зіпнуте словом «наче»
вечір на доторк
місто на дощ
на синім морозі
самотня країна
присмаком самости
на схилі небес
по той бік місяця
небо степів
край галасвіта
шляхи на долоні
початок церемоній
різьблені сни віконниць
ведмежатко ґрізлі
стуманеним кришталем
акваріум неба
панцир черепахи
пустотливе лисенятко
велика фабрика емігрантів
ландшафт за вікном
жовті знамена
дзвони
вічні нічні гречкосії
поема про наш степ
тихий полустанок
глек подорожнього
яблуко літа
похилі вежі речень
степом сколисаний сон
осени дерев’яний годинник
лінії на долоні
споглядання гір і ріки
таємниці варязького ордена
клинопис клена
про країну Кульбабію
рожевих квітів горщик
поза наші сни
між хмаровинням
млість імли
очеретяна вістка
темінь трав
павутина життя
на лезі снів
пісня смутку
далекі пташині ключі
риба весен
жовтавий парку колір
на далекій перехресній станції
одаліско з піни
вірші твоїм іменем
де ти і я
плин небес
старий мандрівник
сквола стигне час
третя зоря
суцільна отесаність каменю
пахне осінню
просто травень
панна самотність
ангели стомлені снять
помаранчі млинів
час рибалити
і озеро відійде наче сон
ранок подорожнього.
Отже, купуйте і читайте сю дивовижну українну і вартісну поезію.
Сподіваюсь, що наступної книжки не доведеться чекати аж так довготривало.

ПРО АПОКРИФИ СТЕПУ.