|
11.09.2018
Рецензія на книжку:
Панасюк Лесик. Крики рук
(Переклад:
Станіслав Бельський, Катерина Дерішева, Ія Ківа, Володимир Коркунов, Дмитро Кузьмін)
Той нечастий випадок, коли у книжці вірш має свого двійника — переклад російською. Оскільки перед нами верлібри, то переклад є, по суті, віддзеркаленням, іноді — уточненням. Назву видання підібрано таким чином, аби вона писалася однаково як українською, так і російською, власне, так виглядає й ім’я та прізвище автора. Тобто все вписується в концепцію суцільної луни, відлуння. Дмитро Кузьмін, Станіслав Бельський, Катерина Деришева, Ія Ківа та Володимир Коркунов зробили переклади російською, що розширить коло читачів збірки за кордонами країни. А Дарина Гладун із цього приводу
пише наступне: «Наразі видання книг-білінгв (українською мовою та мовою національних меншин) стало одним із засобів боротьби зі спекуляцією мовним питанням. Засадничою метою подібних
видань є об’єднання дискурсів сучасної української україномовної літератури та української літератури, написаної мовами нацменшин задля створення єдиного творчого поля та формування спільного шляху розвитку української літератури незалежно від мови написання текстів».
Лесик мовить про штучні моря на місці сел: «Турбіни гідроелектростанцій / перетворюють старі карти / перетворюють дошки пошани / перетворюють дитячі спогади / перетворюють імена родичів / і все на електроенергію». Ці рядки особливо відгукуються, коли стоїш у Циблях і дивишся на затоплену Канівським водосховищем церкву.
«Зранку очі закочуються до голови / наче кулі у лузу / закінчується світ / від тебе лишається тіль-
ки пульс». Опис раптового пробудження — неймовірно влучний. Далі з’являються качки, яким пощастило, на відміну від тих, які замешкали в питанні Голдена Колфілда. В основі будови вірша — саме «розповзання» асоціативних рядів, зауважене Олегом Коцаревим.
Цикл «Родове дерево» — своєрідний реквієм по померлих дітях. А в «Особистій африці» — рядки вічного пошуку самого себе: «Хто ти що досі чекаєш на світло / з незламною вірою у зеленого бога / що у подобі жінки переведе тебе на інший бік». Африка ще зринатиме у цій збірці, як і діти, власне
дитинство, згадка про яке пов’язана зі смертю прабабусі.
Наталя Бельченко
(Джерело:
Журнал "ШО" 9-11(155-157) вересень-листопад 2018)
|
