У цій книзі дві гумористичні фентезійні повісті, і хоча зазвичай твори такого жанру обмежені у глибині, а їхній гумор базується на жартах у стилі «що нижче плинтуса, то краще», але тут бачимо приємний виняток.
Починається історія зі знайомства з «темними силами». Колись переможений чаклун, типовий «темний володар», який прагне захопити весь світ, знову будує жахливі підступні плани, і, можливо, цього разу досягне успіху. Палац темного володаря разом із ним самим провалився під землю: це така собі в’язниця, звідки він не може вийти, але може проявитися серед людей в одній зі своїх подоб-тіней. Точніше, у трьох, які постійно сперечаються між собою. І хоча підлеглі бояться володаря, вірять йому і захоплюються, але особисто мені майже одразу почало видаватися, що темний володар від свого ув’язнення порозгубив кілька клепок. До жалості, звісно, не дійшло, бо надто швидко темний володар зникає з кадру.
Головний герой інший – це блідолиций і хворобливий на вигляд молодий чаклун Гомпеш, який є одним з найкращих серед прибічників темного володаря. Хазяїн відправляє його виконати надзвичайно небезпечне завдання: викрасти з острова Альдера художника, який у своїх картинах може проявляти сутність людини. Якщо темний володар отримає такого бранця і змусить його малювати, то заздалегідь знатиме все про своїх людей, ніхто не зможе його підвести чи зрадити.
Гомпеш не має вибору, як погодитися на небезпечну шпигунсько-диверсійну операцію. От тільки сам острів зачарований світлими силами таким чином, що всі, хто туди потрапляє, змінюються і знаходять у собі добро і світло. Для всіх «темних» це дійсно «Острів неприємностей».
Такий основний задум цього твору, а далі можна й порозважатися. Дуже скоро забуваєш про драматизм ситуації і можливий подальший розвиток подій, якщо художник Марко таки потрапить у владу злих сил, і просто слідкуєш за тим, що відбувається.
Хто ж інші герої?
Троє розбійників Пискля, Чамбіно і Румпель, які добре грають на музичних інструментах, а їхня жорстокість та кровожерливість насправді є надуманою мрією і способом захиститися від навколишнього світу, бо грабіжник – багатий, а злого бояться.
Художник Марко, якому довелося стикнутися з несправедливістю, але це не лише не зламало його, а й відкрило нові грані таланту.
Принцеса Ізабель, що із вередливої дівчини-хуліганки перетворюється на жінку, яка готова боротися проти обману і за своє щастя.
Та й сам чаклун Гомпеш знаходить у собі багато прихованого, задушеного вихованням серед злих і підступних однодумців.
Зло тут не шаблонне, якщо говорити про виконавців, між ними багато почуттів, як дружніх, так і зрадливих. Не шаблонне, але обмежене, навіть символ Ордену Трьох Тіней – це Однога Ворона. Слуги «Великого Узурпатора» відірвані від сімей, безпритульні і малолітні злочинці, виховані за традиціями Ордену. Такі не мають ніяких зобов’язань перед світом, не бажають нічого, окрім панування, а Орден стає для них єдиною справжньою родиною.
Не зважаючи на те, що постійно смієшся, інколи ця книга дає можливість замислитися про наявність у серці людини добра і зла, про те, як впливає на нас виховання, оточення, суспільство зі своїми законами і хибними уявленнями про силу, успішність, значення і самоусвідомлення влади.
А сама Альдера – дуже приємне місце, де багато хто хотів би жити, тому не дивно, що острів зможе стати у майбутньому столицею мистецтв і наук. Проте, замислюєшся: хіба у реальному світі не стане сили хоч трохи наблизити своє місто або селище до образу Альдери і відтворити хоча б частину моделей поведінки його мешканців?..
Це дорослий рівень прочитання цієї книги, бо місцями вона дуже притчова. Для дитини ж цікавими будуть насамперед пригоди, хоча їхній бурхливий розвиток не відміняє гуманістичного спрямування всього тексту.
Друга повість не є безпосереднім продовженням ідей першої. Її героями стають сміливий хвалько герцог де Буффон, який змагався за руку принцеси у першій половині книги, і колишній розбійник Румпель, що відкрив в собі талант справжнього мореплавця.
Як на мене, цей твір значно слабший за попередній, бо, окрім дії, у ньому практично нічого немає. Хоча твір повністю відповідає жанру пригодницької мандрівної прози, а його герої – типові казково-фентезійні персонажі, для яких море є незвіданим, чарівним і підступним простором.
Корабель потрапляє у пастку мерехтливих веселок і починає переміщуватися то до злих русалок у якесь потойбічне смердюче море, то на інший край світу. Разом із ними у халепу потрапляють і пірати, які вирішили захопити "Ластівку". При переході команди обох кораблів тимчасово сліпнуть, і це насправді лячно.
Що це за веселки, чому вони так діють, – пояснення так і не буде дане, але для цієї історії подібне роз’яснення неважливе. Головне – пригода. І добре, якщо з неї вибереться якомога більше людей. Те, що корабель міг знадобитися комусь іншому і веселки таким чином його реквізували, – цікаво, але якось непереконливо.
Не можу сказати, що цей твір був не цікавий, але особисто мені хотілося, аби пригоди таки отримали сильне моральне підгрунтя, як у першій повісті, тоді б твір мав не тільки розважальне, але і виховне значення. Хоча розважитися ним таки можна.

Висновок: Ця книга сподобається тим, хто цінує у книзі здоровий гумор, непересічних персонажів і любить, коли подій багато, а пригоди щедро валяться на голови героїв.

Сергій Вдовенко «Острів неприємностей».