Шалені канікули.

26.10.2018

Дженні близько тридцяти, вона американка-історик, досліджує участь жінок у Другій світовій. Приїхала до Києва, щоб опрацювати в архівах інформацію про жінку, яка була подвійним агентом КДБ і УПА. Але академічним амбіціям довелося посунутися. Дженні від Києва отримала захопливий майстер-клас за темою «Жінки у гібридній війні».

«Київські канікули» — книжка зовсім не про війну, але цей добре змайстрований детективний роман робить для воєнної теми в сучукрліті важливу річ. Війна тут стає вихідною умовою авантурного сюжету, прохідні персонажі і головні герої включені в побут і реалії саме країни, що воює. При цьому цілком затишно живуть своїм суто детективно-пригодницьким життям. Коротше, війна як повсякденність може виглядати і так, як у Тисовської: війна трансформується тут у предмет споживання.

Неприємності у головної героїні починається відразу по прибутті в Київ. Її разом з місцевої дівчиною беруть у заручники злодії, в яких можна впізнати (колишніх?) військових. Так починається одна детективна лінія: викрадають дочку прокурора (?), що призведе до викриття корупційної схеми з контрабанди наркотиків через лінію фронту. Рятуючись від викрадачів, Дженні потрапляє в середовище київських волонтерів: щойно мобілізованого юнака (це принц-на-білому-коні, бо без них у «жанрі» не можна), студентки, бізнесменки, письменниці, хлопчика-біженця і т.д. Чи не в перший же день у волонтерський «пункт прийому» кидають вибухівку. Так почнеться друга детективна лінія, яка виведе уже на шпигунські схеми і круті державні злочини. Дженні — та, яка ці дві детективні лінії поєднає. І спокою у цій книжці не буде жодній людини і тварині (є тут диво-пес один, переселенець).

Виграшний аспект: якщо війна є повсякденністю, то чому повсякденність не можна читати як війну? Як зіткнення антагоністів, як зазіхання на приватність іншого? Можна, і цілком успішно. Дженні знайомиться з новою культурою, яка її зачаровує і жахає. І я говорю не про куполи Святої Софії, що не справляють такого враження на американку, як смажена на смальці картопля. Салат «Олів’є» і сире молоко з трилітрового слоїка. Перші поцілунки зі смаком «Української з перцем». А от коли чоловіки, що служили на сході добровольцями, п’ють сире молоко, а американка репетує, що так вони ризикують життям і здоров’ям, то нам разом із тими молоко-відчайдухами можна тільки посміхнутися.

У Дженні є кумедна риса: вона часто вживає міжмовні омоніми — слова, які схожі за звучанням в різних мовах, але мають розбіжні змісти. Так Тисовська нам показує Київ часів Гібридної війни — як міжкультурну омонімію: щось здається однаковим для всіх, але у кожного має свій зміст.