Не завжди казки, які розповідають дорослі дітям вночі, є вигадкою. Трапляється, що розказана в певний час фантастична історія справджується, а її герої стають реальними. «Легенда про юну Весну» Наталії Дев’ятко належить саме до таких пригодницьких казок, принаймні так обіцяє анотація: «Валентин залишається з дітьми до ранку і розповідає їм чарівну казку, яка насправді не є вигадкою».

Не зважаючи на невеликий обсяг повісті, персонажів у ній багато. Це пояснюється двома сюжетними лініями, які спочатку розвиваються окремо одна від одної, але поступово перетинаються і їх історії об’єднуються. Перша сюжетна лінія оповідає нам про дітей, що втекли із оздоровчого табору, і відбувається протягом лише однієї ночі. Друга лінія триває більше року і розвивається в казковому світі. Зрозуміло, що спостерігати цікавіше за казкою, але з часом реальний і фантастичний світи зближуються. Та про все по порядку.

На початку «Легенди про юну Весну» читач знайомиться із чотирьома дітьми та їх новим вожатим Валентином, що бігають морським узбережжям. Брати Влад і Митько та подруги Анжела з Христиною втекли з оздоровчого табору, щоб зустріти світанок на березі моря. Дорослі розшукували втікачів, але пощастило новенькому вожатому, який поки що був чужаком у таборі. Діти вмовили Валентина залишитися на узбережжі ще на годину.

Валентин запитав, чи хотіла б вона бути птахом насправді, зауважив, що не всі фантастичні мрії є нездійсненними, а на доказ своїх слів дорогою до табору розповів дітям казку.

Казкова історія відбувається у місті Дайран. Хоча назва повісті натякає на одну героїню, головних персонажів у творі одразу п’ятеро: Вея, Лаолант, Явконд, королева Тінтірлат і чаклунка Грейж. Перша з них Вея приїздить на свій перший бал у палаці королеви. Одразу два красеня і сміливця закохуються у дівчину настільки, що влаштовують дуель у ніч, коли не можна відбирати життя, аби не зруйнувати захист королівства. Законна правителька Тінтірлат спиняє сутичку, під час якої було поранено Лаоланта. Явконда ув’язнено на багато місяців, а Лаолант, одужавши на руках у Веї, згодом одружується на красуні. Наступний їх двобій відбудеться вже на полі бою, причому сторона, за яку кожен з героїв боротиметься, виявиться несподіваною для читачів.

Згодом стане зрозуміло, що усі конфлікти казкової історії відбуваються через Грейж. Саме чаклунка прагне відібрати владу в законної королеви Тінтірлат, саме вона допомагає спровокувати конфлікти між коханням і жорстокістю, прагненням до влади і вірністю в серцях Явконда і Лаоланта і саме між Грейж і Веєю відбувається двобій чарівними мечами, що відгукуються на кожен порух душі.

Казкова сюжетна лінія насичена подіями, але в голові кута я б поставила пізнання самого себе. Герої твору не є статичними: вони постійно змінюються і розвиваються. Кожен із них повинен вирішити для себе: бути вірним (дружині, державі) чи мати владу над країною і чужим життям. Це особливо стає актуальним у часи, коли настає зачарована зима і починається кровопролитна війна. Прощення може здобути кожен з них, якщо вчасно зійде з лихої стежки. Однак і кожен лихий учинок карається, а задля виправлення великої шкоди потрібна і велика добровільна жертва.

Мотиви вірності і зради є провідними у повісті: зраджуючи комусь, ти зраджуєш, перш за все, собі і своїм ідеалам, а, будучи вірним, потрібно пам’ятати, що не можна йти на компроміси із сумлінням ні за яких обставин. Дітям, що випадково стають частиною легенди, теж доводиться зробити моральний вибір, хоч і трохи легший, ніж казковим персонажам. І від їх вибору також залежать життя…

«Легенда про юну Весну» – складний філософський твір, у якому героям і читачам доводиться повсякчас вирішувати складні морально-етичні проблеми. Мова твору яскрава, образна, багата на метафори. Хоча казку Наталії Дев’ятко читаєш на одному диханні, з часом виникають сумніви, чи все з прочитаного ти зрозумів правильно. Ілюстрації чудово відтворюють атмосферу фентезі, а персонажі постають майже такими, якими їх уявляєш. Щоправда, кольору малюнкам таки не вистачає. Щодо цільової аудиторії, то середня/ старша школа – це дуже широко. Безумовно, книгу можна читати і в 10, і в 15, і в 25 років, але я б трохи звузила віковий проміжок до 12 – 15 років – віку першого кохання.

Мій вирок: «Легенда про юну Весну» Наталії Дев’ятко варта уваги читачів юних душею.

Юлія КРИВЕНКО,
вчитель СЗШ № 85 м. Дніпра.

Рецензія на книгу Наталії Дев’ятко. «Легенда про юну Весну».