|
|
07.03.2015
Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.
11.03.2013
Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.
15.01.2013
Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».
|
Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
|
|
|
12.08.2019
Рецензія на книжку:
Нікітін Олексій. Санитар с Институтской
До подій Майдану та Революції гідності логічно підводить нас іще одна книжкова новинка цього сезону. Письменник Алєксєй Нікітін написав повість про сучасного українського поета – і це йому, боюся, іще пригадають. Занадто вже характерним є цей лузер, алкоголік, дебошир і нонконформіст, колишній редактор «самого хулиганского киевского глянца» Юрко Незгода, просто-таки збірним образом українських дев’яностників із їхніми грандіозними скандалами, бундес-стипендіями, першими збірками, що на сьогодні вже стали раритетами, лікуванням на дурці й постійною тугою за нездійснЕнним чи то нездІйсненим.
Навіть не згадаю, чи від «Рекреацій» Андруховича хтось із колег по перу створював такий об’ємний образ… колеги по перу. А тут на тобі: російськомовний письменник Нікітін.
Насправді в Юрка Незгоди є реальний прототип – український поет Стас Міхновський, чиє прізвище ніби натякає на родинний зв’язок із видатним суспільно-політичним діячем початку ХХ століття. Відтак колізія «славного прадіда великого» є важливим аспектом повісті: автор конструює образ Петра Незгоди – одного з лідерів національного руху, однолітка Леніна й попа Гапона, конкурента Грушевського та Винниченка, який пережив падіння імперій і покінчив життя самогубством, не здолавши власної депресії.
Сцени встановлення пам’ятника «батьку нашому» на Богом забутій малій батьківщині віддають до болю знайомим гротеском і абсурдом: офіційні промови, бюст, який «размахом усов и недоумением в угрюмом прищуре глаз» більше скидався на Семена Михайловича Будьоного, і знавісніле блазнювання Юрка в «совершенно безумной вышиванке», що теж уже не бачить виходу з того глухого кута, у який його завело життя…
Утім, здається, йому пощастить більше: у сучасного Незгоди попереду буде Майдан. Там він і здійснить усе нездійсненне, реабілітувавши не тільки своє покоління, – хоча би перед власною совістю.
Тетяна Трофименко
(Джерело:
Новинарня)
|
|
|
